Історичний факультет МДУ   Вхід для зареєстрованих учасників





Найбільш обговорювані доповіді

[21.02.2011]
ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
[02.03.2011]
РЕГІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ ДОНБАСУ НА ПРОТИВАГУ УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛІЗМУ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ДОНЕЦЬКОЇ ПРЕСИ)
[26.02.2011]
МИРОТВОРЧІСТЬ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
[25.02.2011]
ГЕОПОЛІТИЧНЕ СУПЕРНИЦТВО ІРАНУ І США В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ
[05.03.2011]
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ФРН
» Статті » Геополітична думка та геостратегічні процеси в ХХІ ст.

ГЕОПОЛІТИЧНЕ СУПЕРНИЦТВО ІРАНУ І США В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ

УДК 327.5(73+55)(043)

Геополітичне суперництво Ірану і США в Близькосхідному регіоні в контексті проблеми іранської ядерної програми

 Константинова В.А.,

студентка ІІІ курсу спеціальності «Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету

 

Перше десятиріччя XXI століття остаточно зафіксувало істотні структурні зміни, що відбулися в рамках світової системи міжнародних відносин з часів розпаду Радянського Союзу.

Нова геополітична реальність, проте, не змінила основного значення геополітичних одиниць, а лише спровокувала новий етап боротьби за влив на їхніх територіях між світовими гравцями.

Безумовно, найвагоміше значення для сучасної політичної та економічної стабільності світу зберігає регіон Близького Сходу, що обумовлене, перш за все, його енергетичною цінністю (за оцінками експертів, в цьому регіоні зосереджено близько 61 % світових запасів нафти та 40,1 % запасів природного газу).

За оцінками Центру стратегічних та міжнародних досліджень (Вашингтон, США) «Енергетичне майбутнє Близькосхідного регіону» (березень 2004 р.), Близький Схід продовжуватиме відігравати домінуючу роль на світовому ринку нафти протягом щонайменше двох наступних десятиліть, незважаючи на всі можливі структурні зміни [2].

З цього витікає глобальне значення Близького Сходу як енергетичного регіону світу з геополітичної та геоекономічної точки зору (враховуючи, що саме на цьому геополітичному просторі формуються світові ціни на енергоносії). При цьому слід зазначити, що цей регіон визначається внутрішньополітичною, економічною, соціальною нестабільністю, тому саме Близький Схід став сьогодні точкою зіткнення національних інтересів та виявлення претензій провідних країн світу.

Регіональний вимір світової політики демонструє декількох регіональних гравців, які прагнуть диктувати свої умови в процесі відстоюванні власних національних інтересів. Одним з таких гравців, на наш погляд, є Іран. Ісламська Республіка Іран (ІРІ) є однією з найбільших держав на Близькому Сході, яка володіє стратегічними ресурсами (енергетичними). Ключову роль у даному контексті відіграють такі енергоресурси, як: нафта, нафтопродукти, природний газ, кам'яне вугілля і т.д. Враховуючи той факт, що в Ірану сконцентровано понад 9 % світових запасів нафти і 15% запасів природного газу [4] і ці ресурси належать до категорії вичерпних і не поновлювальних (отже, зі зменшенням їх запасів, буде зростати їх цінність), Іран стає пріоритетним об’єктом зовнішньої політики не тільки для країн регіону, але і для провідних гравців світової політики.

Безумовно, в сучасних умовах глобальної світової політики як суб’єкт Іран ефективно може застосовувати нафтові важелі впливу на економіки західних країн в силу їх енергетичної залежності. У той же час Іран, який претендує на роль регіонального лідера і лідера мусульманського світу, при наявності енергоресурсів має суттєві привілеї перед іншими регіональними центрами впливу на Близькому Сході.

Тож, пов’язуючи глобальний і регіональний виміри світової політики, отримуємо цікаву «картину»: з одного боку, визнаний світовий лідер – США, зі своїми національними «претензіями», з іншого – претендент на регіональне лідерство на Близькому Сході – Іран, який знаходиться в антагоністичних відносинах з першим після перемоги ісламської революції 1979 р., має запаси енергоносіїв, від яких залежить економіка першого, і до того ж має тверді наміри активно розвивати ядерну галузь згідно з ДНЯЗ.

Варто нагадати, що до 1979 р. Сполучені Штати надавали активну підтримку іранським ядерним розробкам, що на той час відповідало стратегічним цілям США (Іран наряду з Ізраїлем вважався форпостом американського впливу в регіоні). Тож, складається парадоксальна ситуація: держава, яка перша і єдина випробувала свою ядерну зброю (я.з.), після встановлення ядерного паритету (1949 р. – набуття я.з. СРСР) започатковує програму «Атом задля миру» (1957 р.), у якій робиться акцент на мирне використання ядерної енергії, і згідно з якою в країнах світу, в тому числі, в Ірані стартує процес розвитку національних ядерних технологій.

Проте, бажання Ірану володіти ядерною зброєю ґрунтується на причинах як політичного, так і релігійного характеру, але очевидне інше – необхідність розробки військового компоненту ядерної програми була викликана саме об'єктивно несправедливим характером сучасного світового порядку, який дозволяє одним країнам і їх союзникам на догоду власним стратегічним інтересам порушувати домовленості в цій області і мати і без того невідповідну військову перевагу в регіоні, а відносно інших країн допускає застосування всього комплексу обмежувальних міжнародно-правових норм, що не виключають також можливості використання силових методів.

Крім того, певний відбиток на ситуацію накладають пріоритетні американсько-ізраїльські відносини. Розглядаючи відносини США – Ізраїль в ядерній площині, бачимо той факт, що обидві держави є де-факто членами «ядерного клубу», різниця лише в тому, що США є членами клубу де-юре. Хоча Ізраїль і не коментує наявність в нього ядерного арсеналу, постає питання про походження його ядерних технологій. Логічним буде припущення, що ці технології Ізраїль міг отримати від Сполучених Штатів.

Питання ще в тому, якби в Ірані не відбулася ісламська революція і зміна політичного режиму, чи мав би Іран достатньо розвинену ядерну галузь для того, щоб мати можливість виробляти ядерні бомби, і який арсенал він мав би на сьогоднішній день.

На сучасному етапі зовнішньополітична концепція США відносно Ірану зазнала хоча і не радикальних, проте важливих змін. Американські правлячі кола, усвідомлюючи значення Ірану в регіоні (в тому числі, для врегулювання афганської і іракської проблем), розуміють, що в нинішніх умовах принципова позиція значно зашкодить американським інтересам. Тож, об’єктовий статус Ірану для американської зовнішньої політики витікає з розуміння ІРІ як геополітичного центру і водночас геостратегічного актора (за З. Бжезинським).

Таким чином, Іран, намагаючись виступати суб’єктом у регіональній політиці, у той же час виступає об’єктом геополітичного інтересу такого провідного гравця світової політики, як Сполучені Штати Америки. Це продиктовано необхідністю забезпечення американських національних інтересів в стратегічно важливому регіоні. В цьому контексті напруженість довкола іранської ядерної програми лише побічний продукт політичної боротьби за лідерство на Близькому Сході на регіональному (Іран) та глобальному (США) рівнях світової політики.


Список використаних джерел

1.      Великі маневри на «Великому Близькому Сході» [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/28295/. — Назва з екрану.

2.      Лаумулин М. Нефть и геополитика / М. Лаумулин [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1066023180. — Название с экрана.

3.      Політика великих держав на Близькому Сході [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.studentbank.ru/view.php?id=6473&p=14. — Назва з екрану.

4.      Сырьевой комплекс зарубежных стран: Иран [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.mineral.ru/Facts/world/116/140/index.html. — Название с экрана.

Категорія: Геополітична думка та геостратегічні процеси в ХХІ ст. | Дата: 25.02.2011
| Коментарі: 2
Всього коментарів: 2
1  
На мій погляд, стаття заслуговує уваги, оскількі в неї надається досить цікава, а також відповідна політичним реаліям версія щодо американо-іранського протистояння з приводу іранської ядерної програми, прагнення фундаменталістського Ірану до володіння ядерною зброєю. Також відмінністю даної статті є поставлене питання про альтернативний сценарій розвитку Іраном власної ядерної сфери, розробки ядерної зброї, якщо б не віфдбулося Ісламської революції 1979 року. З цього приводу, хотів би висловити власний погляд щодо даного питання. Вважаю, що у випадку збереження монархічного прозахідного режиму шаху Моххамеда Пехлеві в 1979 році, Іран міг би продовжувати без будь-яких міжнародних санкцій розвивати власну ядерну енергетику та розробляти ядерну зброю. Як і вказується в статті, США до 1979 року сприяли цьому. І це на той момент дійсно відповідало національним інтересам США, оскільки наявність ядерного потенціалу у шахського Ірану, члену СЕНТО, выдыгравала би потужну стримуючу роль в просуненны радянського впливу до Афганістану, інших держав Середнього Сходу, а також до регіону Перської затоки, де розповсюджуються держави ОПЕК, від імпорту нафти яких є залежними США. Тобто шахський Іран з наявністю власної ядерної зброї був потрібним для США для захисту власних життєвоважливих економічних інтересів в Перській затоці, також США могли б імпортувати іранську нафту, а в подальшому й газ. Але Іранська революція 1979 створила дійсну проблему не тільки для США, але й для світських держав регіону, що і стало реальною причиною іранської проблеми, а також ірано-американського суперництва. По-перше недемократичний авторитарний режим іранських ісламістів з самого початку відкидав ідею тісного співробітництва Ірану та США (що відбувалося під час правління шаху Пехлеві). По-друге, поява у фундаменталістської ісламської держави ядерної зброї, призвела б до використання її не тільки як елементу стримування, але й як елементу тиску на інші держави даного регіону (у тому числі держав Перської затоки), для нівелювання опіру експорту ісламської революції до світських держав з боку їх політичної еліти, що також могло призвести до послаблення впливу США в даному регіоні. По-третє, ядерна програма в руках саме фундаменталістського Ірану, і зараз створює загрозу для союзників США на Близькому регіоні, на прикладі "фортпосту" американського впливу в даному регіоні, котрим в певній мірі є Ізраїль, для якого є проблемою теракти на лівансько-ізраїльському кордоні, діверсії, в організації яких безпосередню роль грає "Хезболла", що фінансується, підтримується Іраном. Це обумовлює також лояльність США до наявності у Ізраїля ядерної зброї, незважаючи на відсутність фактичного входження Ізраїлю до ядерного клубу. Також наявність ядерної зброї у Ізраїля є також противагою Ірану в даному регіоні. Також хочу додати, що якщо розглядати геополітичне суперництво США та Ірану, то воно є обумовленим не тількі загрозою до економічних інтересів США, але й виступає потенційною загрозою для національній безпеці США (як і усі недеморатичні держави, що прописується в Стратегії національної безпеки США"), тому всі спроби США стриувати проведення Іраном ядерної програми є проявом превентивної дипломатії США для забезпечення власних національних інтересів, ак також захисту власної сфери впливу на Близькому та Середньому Сході.

2  
Дякую за Ваш схвальний відгук, Георгію. Але хотілося б дещо уточнити. По-перше, щодо Ізраїлю та ролі його ядерного арсеналу. На даному етапі можна казати про рівновагу, баланс сил завдяки ізраїльському ядерному арсеналу. Але, який виходить парадокс: наприкінці 50-х рр., коли стартували програми розвитку національних ядерних технологій і США активно сприяли їм, у 60-70-х роках експерти вже вказували на наявність ядерних боєголовок у Ізраїлю (не досліджуючи питання ізраїльського ядерного питання, можу лише припустити, що на той час такий стан речей диктувався забезпеченням національного суверенітету нещодавно утвореної єврейської держави та арабо-ізраїльським протистоянням). На сьогоднішній день, ізраїльський ядерний арсенал можна було б вважати противагою іранському, але за умови існування останнього. Тому і складається враження війської переваги однієї зацікавленої сторони над іншою (порушення балансу).

А щодо превентивної дипломатії, яка покликана (за моїм розумінням) попереджати виникнення загрози чи знижувати її майбутній руйнівний потенціал, знов постає цікава ситуація: США намагаються нівелювати та "ліквідувати" загрозу своїй національній безпеці, яку вони самі і створили. Хоча знов-таки не можна виключати прагматичне відстоювання та захист "власної сфери впливу" в стратегічно важливому регіоні.


Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Istfak-MDU © 2008-2017