Історичний факультет МДУ   Вхід для зареєстрованих учасників





Найбільш обговорювані доповіді

[21.02.2011]
ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
[02.03.2011]
РЕГІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ ДОНБАСУ НА ПРОТИВАГУ УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛІЗМУ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ДОНЕЦЬКОЇ ПРЕСИ)
[26.02.2011]
МИРОТВОРЧІСТЬ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
[25.02.2011]
ГЕОПОЛІТИЧНЕ СУПЕРНИЦТВО ІРАНУ І США В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ
[05.03.2011]
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ФРН
» Статті » Національна ідентичність: проблеми збереження та трансформації

МІЖЕТНІЧНІ КОНФЛІКТИ В АФРИЦІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

УДК 327.5(6)”312”(045)

МІЖЕТНІЧНІ КОНФЛІКТИ В АФРИЦІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Бережна О. І.,

студентка ІІ курсу спеціальності «Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету


Сьогодні велику увагу світової спільноти привертають до себе країни третього світу, особливо Африканський континент. Належно від особливості розвитку країни цього континенту на початку ХХІ століття об’єднала боротьба за ліквідацію відставання від провідних країн світу, зміцнення свого суверенітету, економічну незалежність, соціальний прогрес, за право розпоряджатися багатством своїх надр, своїми людськими та фінансовими ресурсами.

Як відомо, Африка є одним з проблемних регіонів у світі, саме з цієї причини вона і привертає увагу світової спільноти до себе. Негативні наслідки для інтересів міжнародної безпеки мають численні внутрішні та міждержавні конфлікти у різних регіонах цього континенту. За постколоніальний період там було зафіксовано 35 озброєних конфліктів, в ході яких загинуло 10 млн. людей, більша частина яких було громадянське населення. Більшість населення залишилось без даху над головою та роботи, мільйони людей стали біженцями проти своєї волі. Послаблення військово-політичного втручання у справи Африки зі сторони наддержав спочатку призвело до зменшення числа та інтенсивності конфліктів в регіоні, однак згодом спалахнули старі та з’явились нові.

У зв’язку з цим «афропесимісти» вважають, що соціально-економічні та політичні характеристики африканського континенту прирікають переважну більшість країн регіону на постійну нестабільність, а висока ймовірність нового витка кризового розвитку блокує і міжнародні зусилля з подолання цієї ситуації. Загалом, на їхню думку, Африка була, є і буде «джерелом підвищеної небезпеки» в системі міжнародних відносин [3, с.7-8].

Однак, незважаючи на серйозність загроз регіонального і глобального масштабу, що відзначаються на Африканському континенті, світовий порядок, що складається на межі третього тисячоліття, буде визначатися не тільки тими чинниками, які цілком очевидні сьогодні, але і новими перспективними тенденціями. Хоча 90-і рр. ХХ ст. були важким і суперечливим періодом еволюції африканських країн, до другої половини поточного десятиліття в переважній більшості держав намітилися позитивні зрушення. Внутрішньополітичні і міжнародні відносини в Африці поступово входять у нормальне русло.

У середені ХХ століття Африку назвали палаючим континентом. Від мису Горн до Середземного моря йшла антиколоніальна боротьба, з'являлися нові держави, де влада перехоплювали один в одного військові угруповання, спалахували громадянські війни. Зараз історія повторюється. Сепаратизм, міжетнічні та міжконфесійні зіткнення, боротьба за землю, воду і корисні копалини на тлі швидкого зростання населення і стрибка світових цін на продовольство знову перетворюють континент в палаючий. Зона нестабільності, починаючись від Сомалі, розширюється все більше: Ефіопія та Еритрея, Судан, Чад, Кенія. Багато проблем, які має на сьогодні Африка, уходять корінням у період колоніалізму та деколоніалізму. Наприклад, більшість кордонів в колоніальний період встановлювались без врахувань історичних, економічних та етнічних особливостей. Саме тому етнічні кордони в Африці не співпадають з державними, це призвело до того, що на цьому континенті небагато моноетнічних країн (Мадагаскар, Лесото, Ботсвана). У інших країнах було багато конфліктів, які призводили і до війн, а присутність колонізаторів ще більше погіршила відносини між ними, хоча під час саме колонізації колонізатори намагалися не допускати конфліктів на власній території, і у той самий час спонукали племена до войовничих дій між сусідами. Після деколонізації колоній ситуація ще більше погіршилась та залишається неврегульованою до сьогодення.

Яскравим прикладом таких міжетнічних конфліктів на африканській території може бути така країна як Гана, особливо північна її частина. Північна Гана сповнена конфліктів, етнічної приналежності та власності на землю, а також над тим, хто має право взяти на себе певні вождів. Прикладом може служити боротьба між кланами Андані і Абуду в Дагбоні в традиційній зоні.

Не менш цікавим прикладом для нас є Конго. В області Масіс в Східному Конго-Кіншаса, колишньому Заїрі, є домом для чотирьох основних етнічних груп - тва, Хунд, хуту, і тутсі, останні два будучи по суті Руанди іммігрантів та їх нащадків. З 1940-х років, вони всі жили разом, але протягом 50 років вони так і не знайшли спільної мови, що призвело до масивних війн між ними [1, с.1-2].

Слабкі, недосконалі, чужі місцевим соціумам державні структури часто не в змозі впоратися з міжетнічними і міжконфесійними проблемами, коли кожна етнічна група відстоює свої власні, егоїстичні, інтереси. Дана ситуація характерна як для країн, що знаходилися під управлінням військових структур, так і для формально цивільних, навіть "демократично" створених режимів.

На превеликий жаль, ООН не може похвалитися позитивними досягненнями в галузі запобігання або врегулювання військових конфліктів в Африці. Їх кількість не скорочується, в той час як військовослужбовці ООН все частіше виявляються втягнутими в бойові дії, або потрапляють у заручники до озброєних угруповань, а іноді й під перехресний вогонь протиборчих сторін.

Конфесійні або етнічні стереотипи та переконання, соціально-етнічна чи релігійна психологія послужили основними чинниками нестабільності в ході розвитку або провокування конфліктів. Боротьба за ресурси, владу або територію супроводжується побоюваннями за власну самоідентифікацію - за долю свого етносу чи конфесійної групи, свою безпеку. Традиційне свідомість створює образ ворога в досить жорстких формах, при цьому досягнення компромісів, налагодження співпраці та взаєморозуміння стають вкрай проблематичними. Незважаючи на те, що демократичні принципи співіснування різних конфесій та етнічних груп законодавчо закріплені в багатьох конституціях і актах, на практиці вони ігноруються. Та чи інша релігійна чи етнічна еліта вважає, що має особливі переваги, а також певні історичні заслуги, дозволяють саме їм претендувати на вищі посади в армії, адміністрації, на велику частку доходів і власності. В умовах постійної конфронтації в людях виховується фанатична відданість інтересам своєї групи, часто доходить до повного заперечення прав іншої групи. Політики використовують будь-які методи для згуртування тієї чи іншої етнічної чи конфесійної групи проти іншої. За допомогою засобів масової інформації зміцнюється групова згуртованість, фанатизм, знаходиться виправдання будь-яких дій, включаючи найжорстокіші, по відношенню до іншої групи. Негативні стереотипи та образу ворога штучно культивується і закріплюються у свідомості населення учасниками конфліктів. Більш того, негативне сприйняття іншого етносу чи іншої конфесійної групи часом цілеспрямовано культивується правлячою верхівкою для того, щоб стимулювати продовження війни і відвернути велику частину населення від внутрішніх соціально-економічних проблем [2, с. 41-42]. 

На останок слід сказати, що Африка є, була та буде завжди проблемною територію. У зв’язку з тим, що коли держави на цьому континенті коли приймали незалежність на кордони не врахували етнічного аспекту цього питання, що і призвело до поглиблення суперечки між етнічними групами, які були і до того.

 

Список використаних джерел

1. Mararo, Bucyalimwe (1997) Land, Power, and Ethnic Conflict in Masisi (Congo-Kinshasa), 1940s-1994, The International Journal of African Historical Studies, Boston University African Studies Center.P. 13.

2.  Язон И. Этнические конфликты - бич Африки / И. Язон. — Голос России. 2004. C. 4145.

3.  Мясников В. Африканское домино. Межэтнические конфликты охватили Кению и Чад / В. Мясников. Голос России. — 2007. C. 79.

4.  Лебедева М. М. Межэтнические конфликты на рубеже веков. Методологический аспект / М. М. Лебедева // Мировая экономика и международные отношения.2000.№ 1. — С. 3139.

Категорія: Національна ідентичність: проблеми збереження та трансформації | Дата: 15.03.2011
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Istfak-MDU © 2008-2017