Історичний факультет МДУ   Вхід для зареєстрованих учасників





Найбільш обговорювані доповіді

[21.02.2011]
ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
[02.03.2011]
РЕГІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ ДОНБАСУ НА ПРОТИВАГУ УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛІЗМУ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ДОНЕЦЬКОЇ ПРЕСИ)
[26.02.2011]
МИРОТВОРЧІСТЬ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
[25.02.2011]
ГЕОПОЛІТИЧНЕ СУПЕРНИЦТВО ІРАНУ І США В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ
[05.03.2011]
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ФРН
» Статті » Процеси регіоналізації та глобалізації як домінанта світового розвитку

МЕХАНІЗМИ ОБСЄ ІЗ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ:РОЛЬ В НОВІЙ СИСТЕМІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

УДК 061.1(4-6)(043)

МЕХАНІЗМИ ОБСЄ ІЗ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ:РОЛЬ В НОВІЙ СИСТЕМІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Ясірова Ю.Ф.,

студентка ОКР «Магістр» спеціальності «Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету

 

В умовах глобалізації вирішальний вплив на систему європейської безпеки завдають регіональні локальні конфлікти. Вони стають індикаторами багатьох кризових явищ, які накопичилися після закінчення «холодної війни», а також випробуванням на міцність і ефективність сучасних міжнародних інститутів забезпечення безпеки. Акцент, як правило, робиться на ролі таких організацій як НАТО і ООН. Однак важливою і актуальною видається оцінка участі в процесі врегулювання криз Організації з безпеки та співпраці в Європі / ОБСЄ. Саме вона є єдиним загальноєвропейським інститутом, створеним для запобігання та вирішення конфліктів. У рамках цього інституту можуть взаємодіяти всі європейські держави за трьома вимірами діяльності організації. Отже, розглянемо механізми діяльності ОБСЄ із конфліктного врегулювання та їхню роль в системі європейської безпеки.

Перш за все, слід відзначити, що з закінченням «холодної війни» та блокового протистояння почалася ціла черга локальних конфліктів на території колишніх СРСР та Югославії. Саме в цей переломний для європейської історії період значення НБСЄ/ОБСЄ дуже зросло. Еволюціонували підходи організації до оцінки військово-політичних загроз. Підтверджувалося, що європейській безпеці вже не загрожувала можливість великого конфлікту між блоками. Організація почала наділяти більше уваги локальним конфліктам, як одній з ключових загроз безпеці, концентруючись в той же час на політичних і гуманітарних засобах їхнього подолання [5, с. 41].

Таким чином, на початку 90-х рр. почали розроблятися механізми ОБСЄ з врегулювання конфліктів. Серед них окремою групою можна виділити механізми в рамках мирного врегулювання суперечок, які розроблялися на регулярних зустрічах представників держав-учасниць НБСЄ і на чотирьох спеціальних нарадах експертів НБСЄ з мирного врегулювання спорів.

В 1975 р. учасники НБСЄ визнали передчасним прийняття документу з обов'язкової системи врегулювання суперечок в Європі і включили в текст Гельсінського Акту положення про подальшу роботу над новим «загальноприйнятним методом мирного врегулювання, спрямованим на доповнення існуючих засобів». Таким чином, мандат першої і другої Нарад експертів НБСЄ з мирного врегулювання спорів полягав у виробленні подібного «загальноприйнятного методу». Тому на нараді 1978 р. в Монтре експертам вдалося виробити основоположні принципи методу, названі «загальним підходом». В підсумковому документі другої Наради експертів НБСЄ з мирного врегулювання спорів в Афінах вказувалося лише на доцільність «продовжити обговорення цього питання» [6].

Третя Нарада 1991 р. в Валлетті виявилася більш продуктивною. Нарада прийняла 8 лютого 1991 р. документ «Принципи врегулювання суперечок і положення процедури НБСЄ з мирного врегулювання спорів». Документ передбачав створення спеціального «Механізму НБСЄ з врегулювання спорів» - Валлеттського механізму, завдання якого полягало б у винесенні рекомендацій державам щодо оптимальних процедур врегулювання суперечок. Принципова новизна цієї процедури полягала в тому, що вона приводилась в дію внаслідок одностороннього звернення або вимоги кожної зі сторін суперечки.

Особливість Механізму полягає в тому, що «розгляд спору, проведений Механізмом, і будь-які зроблені ним зауваження або поради є конфіденційними, хоча факт створення Механізму може визнаватися відкрито». Нова процедура НБСЄ з врегулювання спорів не застосовується, якщо одна зі сторін вважає, що суперечка зачіпає питання територіальної цілісності або національної оборони, права на суверенітет над територією. Істотний елемент валлеттської процедури полягає також в тому, що за взаємною згодою сторін у спорі новий Механізм НБСЄ може здійснювати функції зі встановлення фактів, проводити експертні дії щодо предмета спору, складати доповіді. [4, с. 85].

Четверта Нарада експертів НБСЄ з мирного врегулювання (Женева, 1992 р.) виробила остаточні рекомендації щодо системи мирного врегулювання спорів в рамках НБСЄ, які були офіційно прийняті Радою НБСЄ на Стокгольмській зустрічі 15 грудня 1992 р. Система складається з чотирьох елементів:

Механізму НБСЄ з врегулювання спорів;

Конвенції з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ; 

Комісії НБСЄ щодо примирення; 

Положень з директивного примирення.

Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ передбачала спільну процедуру примирення і арбітражу на основі угод ad hoc або на основі попередніх взаємних заяв. Комісія з примирення може створюватися за односторонньою заявою держави-учасниці Конвенції. Процедура примирення полягає в тому, що якщо сторони прийдуть до врегулювання, то умови цього врегулювання фіксуються в резюме висновків. На цьому розгляд закінчується. У разі незгоди сторін Комісія складає заключну доповідь з пропозиціями щодо мирного врегулювання спору та доводить його до відома сторін. Якщо протягом 30 днів сторони не погоджуються з пропозиціями, доповідь відсилається Раді НБСЄ. Арбітражний трибунал може створюватися за обопільним зверненням сторін чи за одностороннім проханням держави-учасниці Конвенції після закінчення 30 днів після представлення доповіді Комісії з примирення Раді НБСЄ.

Положення про Комісію НБСЄ щодо примирення, прийняте на Стокгольмській зустрічі, направлено на доповнення валлеттської процедури мирного врегулювання спорів. Ця процедура примирення розглядалася як одна з можливостей. Положенням передбачено, зокрема, що держава-учасниця може в будь-який час заявити, що вона на умовах взаємності погодиться з процедурою примирення Комісії щодо спорів між ним та іншими державами-учасницями. Держава-учасниця може також зробити заяву, що вона буде вважати обов'язковими, на умовах взаємності, будь-які умови врегулювання, запропоновані Комісією.

Положення з директивного примирення передбачають, що Рада НБСЄ або Комітет старших посадових осіб (КСПО) «можуть наказати двом будь-яким державам-учасницям вдатися до процедури примирення з метою надання їм сприяння у вирішенні спору, який вони не змогли врегулювати протягом розумного періоду часу». В зазначеному випадку або Рада НБСЄ, або КСПО можуть наказати сторонам передати суперечку на розгляд Комісії з примирення [3].

Таким чином, до механізмів ОБСЄ в рамках мирного врегулювання суперечок належить Валлеттський механізм, який був остаточно сформований у 1992 р. Він використовується ОБСЄ в ситуації, коли сторони значний час не в змозі врегулювати суперечку шляхом прямих консультацій чи переговорів або домовитися про процедуру його врегулювання.

Іншим важливим механізмом ОБСЄ з врегулювання конфліктів стає діяльність бюро і місій організації на місцях, а також функціонуванням таких інститутів як Центр із запобігання конфліктів, Верховний комісар у справах національних меншин. Основним інструментом стають місії, що направляються до зон конфліктів.  З розпадом СРСР і утворенням нових держав до складу НБСЄ/ОБСЄ були включені колишні радянські республіки. Це означало зміни як у складі організації, так і в практиці її функціонування. В той же час участь нових держав, в частині яких мали місце збройні конфлікти або етнічна напруженість, послугувала «стимулом» для створення і розвитку структур превентивної дипломатії в рамках НБСЄ. Відкриті і латентні конфлікти на пострадянському просторі спонукали розглядати його в якості регіону підвищеного ризику. В якості загальноєвропейської організації з забезпечення безпеки ОБСЄ перетворилась таким чином на справжню «лабораторію» досвіду превентивної дипломатії, що простежувалось в ході місій в Балтії, Грузії, Молдові, Таджикистані, Україні, Нагірному Карабасі, Чечні, Косово [1].

Однак результати участі ОБСЄ в урегулюванні конфліктів і криз не дозволяють говорити про високу ефективність даної організації у сфері забезпечення безпеки. В процесі врегулювання виявилися розбіжності в позиціях країн, які брали участь в конфліктній взаємодії, з питання про те, яке місце має займати ОБСЄ в системі європейської безпеки, і яким чином має відбуватися координація її дій з ООН, НАТО чи ЗЄС. Так, можна відзначити другорядну роль Організації з безпеки та співробітництва в Європі, наприклад, в Грузії та Косово, де постійні місії діяли відповідно з 1992 і 1995 рр. Ця роль зводилася, як правило, до післявоєнного врегулювання та відновлення, тоді як ключову функцію в конфліктах відігравали спочатку сили НАТО (KFOR), потім місія ЄС.

Отже, механізми ОБСЄ, розроблені ще на початку 1990-х рр., не були достатньо дієвими. Вони залишили у спадщину так звані «заморожені конфлікти» у Нагорному Карабасі, Придністров’ї. Незважаючи на наявність значного потенціалу з врегулювання конфліктів, ОБСЄ не змогла продемонструвати достатню ефективність в якості самостійного інституту забезпечення європейської безпеки. Серед основних факторів, що вплинули на такий розвиток ситуації можна виділити:

розбіжності в розумінні ролі ОБСЄ в новій системі європейської безпеки державами; 

відсутність у ОБСЄ самостійного ефективного силового компоненту для вирішення конфліктних ситуацій; 

 обмежена мобільність структур ОБСЄ в ситуаціях, що вимагають швидкого прийняття рішень (зокрема, через процедуру прийняття рішення шляхом консенсусу);

 існування розходжень у розумінні поділу сфер відповідальності між НАТО і ОБСЄ. 

До того ж розроблені механізми стали застарілими для сучасного становища. А тенденція до розмивання кордонів між трьома вимірами залишила слід на діяльності ОБСЄ у сфері врегулювання конфліктів, що включає засоби політичного і гуманітарного характеру і в той же час передбачає деякі військово-політичні механізми (відправка військових спостерігачів в конфліктні регіони).

Тобто в новій системі європейської безпеки вони потребують змінення і доповнення. З такою ініціативою вперше виступила Росія, запропонувавши в 2008 р. заключити Договір про європейську безпеку. На саміті ОБСЄ в грудні 2010 р. у фокусі уваги також були питання вирішення затяжних локальних конфліктів. Тим не менш, жодна з зазначених спроб трансформації механізмів з врегулювання конфліктів не була реалізована: ДЕБ ще не підписано, а на саміті не прийнято остаточного рішення [2]. Таким чином, незважаючи на те, що на стадіях превентивної дипломатії і постконфліктного устрою світу ОБСЄ був накопичений продуктивний досвід, який був з різною часткою успіху застосований у вирішенні регіональних конфліктів, питання адаптації механізмів ОБСЄ до сучасних умов системи європейської безпеки залишається відкритим.

 

Список використаних джерел

1. Zellner W. The OSCE Uniquely Qualified for a Conflict-Prevention Role [Electronic resource] / W. Zellner. — Режим доступу : http://www.conflict-prevention.net/page.php?id=45&formid=72&action=show&articleid=17. — Title from the screen.

2. В фокусе саммита ОБСЕ - разрешение конфликтов [Електроний ресурс]. — Режим доступу : http://thenews.kz/2010/12/03/636966.html. — Назва з екрану.

3. Васильцова Н. Роль ОБСЕ в новой системе европейской безопасности на примере урегулирования Косовского кризисна [Електроний ресурс] / Н. Васильцова. — Режим доступу : http://www.prof.msu.ru/publ/balk/009.htm. — Назва з екрану.

4. Евдотьева М. Военно-политическое измерение ОБСЕ: состояние и тенденции развития / М. Евдотьева // Международная жизнь. 2010.  11. С. 7992.

5. Зуева К. СБСЕ/ОБСЕ: вчера, сегодня, завтра / К. Зуева // Мировая экономика и международные отношения. 2005. № 4. С. 3946.

6. Самвелян Т. Международные споры: становление системы урегулирования в рамках ОБСЕ [Електронний ресурс] / Т. Самвелян. — Режим доступу: http://www.ecsocman.edu.ru/images/pubs/2004/05/28/0000159556/007Samvelyan1998_2.pdf. — Назва з екрану.

Категорія: Процеси регіоналізації та глобалізації як домінанта світового розвитку | Дата: 02.03.2011
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Istfak-MDU © 2008-2017