Історичний факультет МДУ   Вхід для зареєстрованих учасників





Найбільш обговорювані доповіді

[21.02.2011]
ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
[02.03.2011]
РЕГІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ ДОНБАСУ НА ПРОТИВАГУ УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛІЗМУ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ДОНЕЦЬКОЇ ПРЕСИ)
[26.02.2011]
МИРОТВОРЧІСТЬ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
[25.02.2011]
ГЕОПОЛІТИЧНЕ СУПЕРНИЦТВО ІРАНУ І США В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ
[05.03.2011]
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ФРН
» Статті » Процеси регіоналізації та глобалізації як домінанта світового розвитку

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОГОВОРУ ПРО КОЛЕКТИВНУ БЕЗПЕКУ: ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ В ЦЕНТРАЛЬНІЙ АЗІЇ

УДК 061.1(5-191.2)"312"(045)

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОГОВОРУ ПРО КОЛЕКТИВНУ БЕЗПЕКУ: ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ В ЦЕНТРАЛЬНІЙ АЗІЇ

Кисель А. С.,

студентка ОКР «Магістр» спеціальності «Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету

 

У 1991 р., після розпаду СРСР, колишні радянські азіатські республіки вперше здобули державність у сучасних національно-територіальних межах. Разом з тим країни регіону розрізняються за політичним і соціальним устроєм, організацією економічного життя, стратегічними пріоритетами у зовнішньополітичній сфері і за рядом інших параметрів [1, с. 4].

В даний час в Центральній Азії перетинаються інтереси декількох великих регіональних (Росія, Китай, Іран, Індія, Туреччина) і позарегіональних (США) держав. Проблемами забезпечення безпеки в регіоні в різній мірі займається цілий ряд організацій – СНД, ОДКБ, ШОС, НАТО, ОБСЄ, що містить у собі ризик появи певного паралелізму в їх діяльності у зв'язку з нечітким розмежуванням повноважень і сфер відповідальності між діючими в Центральній Азії структурами. Так, наприклад, боротьба з тероризмом, екстремізмом і наркотрафіком стоїть на порядку денному всіх перерахованих організацій. У зв'язку з цим виникає закономірне питання: яке місце в системі центральноазіатській безпеці займає кожна з цих організацій?

З урахуванням того, що військова інфраструктура СРСР була нерівномірно розподілена по його території, питання забезпечення безпеки на пострадянському просторі в цілому і в Центральній Азії зокрема гостро постало відразу після розпаду союзної держави і руйнування єдиної системи оборони. Жодна з нових держав не виявилася здатною ефективно забезпечити національну безпеку тільки на односторонній основі. Вже в 1992 р. з'явилися пропозиції щодо збереження єдиної військової інфраструктури нових незалежних держав, причому пропозиції виходили в першу чергу не від Росії, а від Казахстану, Таджикистану, Вірменії та низки інших членів

СНД [3, с. 25].

На початку 1990-х рр.. у своїх підходах до забезпечення безпеки нові незалежні держави як і раніше наголошували на співробітництві в рамках традиційного оборонного військового союзу. Підписаний 15 травня 1992 р. у Ташкенті ДКБ спочатку створювався як механізм колективної безпеки в рамках СНД. На момент набрання чинності в квітні 1994 р. учасниками Договору стали дев'ять країн – Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан, Узбекистан.

На думку деяких дослідників, ряд не дуже чітко прописаних деталей Договору з самого початку зробив його недостатньо ефективним. Так, в ньому нічого не говориться про дії на випадок збройного конфлікту між державами-учасниками СНД. Фактично це договір про колективну оборону проти зовнішньої агресії. У квітні 1999 р. Азербайджан, Грузія та Узбекистан не продовжили свою участь у Договорі. І дійсно, ДКБ не допоміг врегулювати конфлікти ні в Нагірному Карабасі, ні в Південній Осетії й Абхазії, де для проведення миротворчих операцій були задіяні механізми угод між сторонами конфлікту і Росією. Миротворча операція в Таджикистані, де почалася громадянська війна, проводилася за мандатом СНД, тобто на основі консенсусу держав-учасниць Співдружності. Вийшовши з ДКБ, Узбекистан відразу ж вступив в альтернативного СНД і Договору про колективну безпеку форуму ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), причому Грузія і Азербайджан також покинули ДКБ. До цього часу стало очевидно, що різновекторні інтереси держав-учасниць СНД не дозволять вибудувати єдину систему колективної безпеки в рамках цієї організації [3, с. 25-26].

Оскільки шість країн ДКБ прагнули продовжити інтеграцію в цьому напрямку, за рішенням московської сесії Ради колективної безпеки (14 травня 2002 р.) почався процес перетворення ДКБ в повноцінну міжнародну організацію – Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Після створення Організації військово-політичне співробітництво країн-учасниць виводиться за рамки СНД, і ОДКБ стає самостійним механізмом координації стратегічних зусиль учасників у сфері безпеки.

Однак, країни, що входять сьогодні в ОДКБ, переслідують свої цілі і готові брати участь у діяльності організації, тільки якщо це не суперечить їх інтересам. Так чи інакше, ОДКБ стикається з безліччю викликів як всередині організації, так і ззовні. Разом з тим, на пострадянському просторі зараз немає альтернативи цій організації, яка могла б хоч частково взяти на себе відповідальність за підтримання стабільності в євразійському регіоні. В умовах відповідальної політики всіх країн-учасниць ОДКБ може стати унікальним об'єднанням не тільки військової, а й політичної інтеграції.

В ОДКБ не можуть не враховувати і те, що Захід і так досить критично і не завжди конструктивно оцінює діяльність Організації. Так, в даний час на Заході розповсюдженні наступні переконання щодо ОДКБ:

- ОДКБ – спадкоємиця ОВД, інструмент військово-політичного протистояння Заходу. Якщо НАТО позиціонує себе як блок держав, об'єднаних демократичними цінностями, то ОДКБ сприймається на Заході як об'єднання недемократичних держав.

-   Створення ОДКБ – реакція Росії на розширення НАТО на схід і зростання впливу США і НАТО в СНД після початку операції в Афганістані.

-  ОДКБ – інструмент російського впливу на пострадянському просторі, тому простіше взаємодіяти безпосередньо з Росією.

-  ОДКБ неефективна через розбіжності між державами-членами, тому немає сенсу взаємодіяти з ОДКБ як організацією, так як немає додаткової користі  порівняно з двостороннім співробітництвом у рамках програми НАТО «Партнерство заради миру» [3, с. 30].

Якщо з деякими з наведених тез важко не погодитися (наприклад, з положенням про центральну роль Росії в Організації), то інші моменти представляються спірними. Перш за все, необхідно сказати, що ОДКБ прагне налагодити взаємодію з НАТО. Досі також чітко не окреслені місце і роль ОДКБ у системі міжнародної безпеки, а також не прийнято політичне рішення про взаємодію, наприклад, з ЄС та НАТО. На думку білоруських аналітиків, у рамках Організації немає навіть єдиної позиції щодо того, як реагувати на присутність НАТО на території однієї з країн-учасниць ОДКБ. Вірменія і Казахстан контактують з НАТО досить щільно. Узбекистан і Киргизія мають військові бази блоку на своїй території, постійно продовжуючи термін їх перебування. У Росії є своя програма співробітництва з Альянсом. Майже всі країни СНД у співробітництві з НАТО не бачать для себе ніякої загрози, і на рівні ОДКБ це питання не вирішене. Ситуація, що склалася у відносинах ОДКБ і НАТО, дала змогу Президентові Білорусі О. Лукашенку в своїй доповіді про зовнішню політику своєї країни заявити: «Домовляємося про одне, робимо інше. Для нас незрозуміле, як можна стати членом ОДКБ, а потім приймати без консультацій з іншими рішення про розміщення іноземних військ на своїй території» [7, с. 47].

У цьому зв'язку доречно зауважити, що Генсек ОДКБ неодноразово заявляв, що члени його Організації не розглядають НАТО як блок, що протистоїть ОДКБ, вважають його союзником у протидії існуючим викликам і загрозам [6]. Зі свого боку, керівництво НАТО також заявляло про те, що ОДКБ і ШОС не є суперниками Альянсу. Ще колишній Генсек НАТО Дж. Робертсон у розмові з казахстанськими журналістами наголошував: «У членів ОДКБ є власні інтереси, і я не бачу жодних проблем у тому, що у них є особливі інтереси з Росією, Китаєм або іншими країнами регіону − Афганістаном, Пакистаном, наприклад» [2].

Однак, співробітництво ОДКБ з НАТО не активізується. Микола Бордюжа охарактеризував відносини ОДКБ-НАТО наступним чином: «Починаючи з 2003 року ми неодноразово направляли в НАТО пропозиції про співпрацю по декількох напрямах. Наприклад, по спільній боротьбі з розповсюдженням наркотиків, із загрозою релігійного екстремізму, тероризму. Але кожного разу діставали відмову: в Альянсі нібито немає консенсусу з питання співпраці з ОДКБ, проти виступають деякі східноєвропейські країни. Хоча вірогідніше, що це не входить в інтереси США. В результаті не виходить ефективно протистояти тероризму, а Європа, втім, як і Росія, переповнена афганським героїном» [5].

Більш серйозною проблемою для вироблення позицій російських партнерів по ОДКБ є відсутність універсальних за своїм масштабам загроз. Так, Вірменія і Білорусія не надто зацікавлені у використанні значних ресурсів Організації для боротьби з ісламським екстремізмом – одним із пріоритетних напрямків діяльності ОДКБ на нинішньому етапі. Крім того, важливо відзначити наступне: при підписанні Договору про колективну безпеки Білорусія зробила зауваження, що її військовослужбовці не будуть брати участь у спільних військових операціях країн ОДКБ поза територією Білорусії.

Ще одна проблема ОДКБ, яка визнається на Заході – це нечіткий розподіл функцій у сфері безпеки між різними об'єднаннями на пострадянському просторі. Очевидно, що ця проблема виникає у відносинах ШОС і ОДКБ, що стало ще більш помітним після повернення Узбекистану в Організацію ДКБ. На порядок денний ОДКБ та ШОС ставляться одні й ті ж питання регіональної безпеки в Центральній Азії. Виникає закономірне питання – в чому ж унікальність кожної з організацій? Перш за все слід зазначити, що ОДКБ – організація військово-політична, а ШОС, крім політичного, має ще й економічний вимір. В ОДКБ значну роль відіграє традиційна військова складова, хоча найбільша активність у Центральноазіатському регіоні розвивається у напрямку боротьби з новими викликами та загрозами. У ШОС більше зосереджена на вирішенні економічних питань [3, с. 32-33].

Разом з тим, наявний потенціал переходу на більш високий рівень в ОДКБ існує: по-перше, у випадку розвитку миротворчого потенціалу й застосування його в інших регіонах під егідою ООН; по-друге при налагодженні взаємодії з НАТО щодо афганського питання та ЄС щодо деяких інших напрямків, що буде автоматично означати визнання ОДКБ як організації одного рівня з названими структурами.

 

Список використаних джерел

1. Кузьмина Е. М. Особенности государственного развития Центральноазиатского региона на современном этапе / Е. М. Кузьмина // Аналитические записки НКСМИ МГИМО (У) МИД России. — Июнь 2007. — Вып. 4(24). — С. 4-21.

2.  НАТО не вбачає суперників в ОДКБ і ШОС [Електронний ресурс] // День. —  № 223. — 4 грудня 2002. — Режим доступу : http://www.day.kiev.ua/75942/. — Название с экрана.

3. Никитина Ю.А. Организация Договора о коллективной безопасности: проблемы обеспечения безопасности в Центральной Азии / Ю. А. Никитина // Аналитические записки НКСМИ МГИМО (У) МИД России. — Июнь 2007. — Вып. 4(24). — С. 25-33.

4. Никитина Ю.А. Растущая роль Организации Договора о коллективной безопасности на постсоветском пространстве [Электронний ресурс] / Ю. А. Никитина // Официальное интернет-представительство ОДКБ. — 2005. — http://www.dkb.gov.ru/d/azzs.htm. — Название с экрана.

5. Панфилова В. В ОДКБ создаются единые миротворческие силы. Этот шаг продиктован войной на Южном Кавказе. (Интервью с Бордюжей) [Электронний ресурс] / Виктория Панфилова // Сайт ОДКБ. — 24.11.2008. — Режим доступа : http://www.dkb.gov.ru/start/index.htm. — Название с экрана.

6. Плугатарев И. Николай Бордюжа: «Аргументы, которые звучат из уст представителей НАТО, лишены всяких оснований, я расцениваю их как отговорки» / И. Плугатарев // Евразия сегодня. — 2006. — № 4. — С. 44—45. 

7.  Храбан І. Кожен дує у свою дуду: система колективної безпеки держав-членів СНД: стан та перспективи розвитку / І. Храбан // Політика і час. — 2004. — № 12. — С. 40—49.

Категорія: Процеси регіоналізації та глобалізації як домінанта світового розвитку | Дата: 03.03.2011
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Istfak-MDU © 2008-2017