УДК 327(100)(045)

ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

 Кухалейшвілі Г. Р.,

студент ІІІ курсу спеціальності "Міжнародні відносини” Маріупольського державного університету

Забезпечення національної безпеки завжди вважалося традиційною сферою діяльності будь-якої держави, оскільки стан національної безпеки має пряме відношення до захищеності суверенітету, незалежності держави, національних інтересів, у тому числі до безпеки громадян, недоторканності кордонів. Взагалі, під національною безпекою держави розуміється захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави в різних сферах життєдіяльності від зовнішніх та внутрішніх загроз, що забезпечує стійкий розвиток держави [1]. Отже тому для ефективного забезпечення національної безпеки держави необхідні гнучкі та адекватні до сучасних видів загроз засоби попередження, їх своєчасної ліквідації. Слід відзначити, що до подібних засобів можна віднести превентивну дипломатію, яка стала новим, але досить важливим політичним інструментом, що є ефективним не тільки при вирішенні, попередженні конфліктів в сфері миротворництва, але й як не менш ефективний інструмент забезпечення національної безпеки. Тобто превентивна дипломатія в сфері національної безпеки передбачає недопущення виникнення зовнішньої загрози для будь-якої держави, а також її своєчасне попередження та ліквідацію. Саме тому можливість застосування попереджальних заходів в рамках превентивної дипломатії для забезпечення національної безпеки чітко прописується та декларується в нормативно-правових документах ряду держав.

Слід відзначити, що найбільш чітке відображення превентивна дипломатія знайшла в Стратегії національної безпеки США та РФ.

Аналізуючи «Стратегію національної безпеки США» від травня 2010 року, можна помітити важливе місце, яке займає превентивна дипломатія як ефективний інструмент забезпечення національної безпеки США [3]. Так в даному документі ведеться про необхідність застосування превентивних мір з метою недопущення транснаціональних загроз до кордонів, громадян США з боку міжнародного тероризму, у тому числі «Аль-Каїди», нелегальної торгівлі зброєю, наркотрафіку [3]. Окремо вказується можливість застосування превентивних заходів по відношенню до недемократичних держав, від діяльності яких може відходити потенційна загроза як до безпеки США, так і до безпеки союзників, світового суспільства [3]. Слід відзначити, що в «Стратегії національної безпеки США» також ведеться про можливість застосування превентивної дипломатії не тільки для попередження або ліквідації загроз до національної безпеки, але й для безпеки світового суспільства, що є підтвердженням особливої ролі США в сфері підтримки глобальної безпеки, що є свідченням можливості застосування превентивної дипломатії на території інших держав для попередження або ліквідації спільних загроз до національної безпеки США та безпеки світового суспільства. Аналіз «Стратегії національної безпеки США» показав, що превентивні міри в даному документі поділяються на дипломатичні та військові. Згідно даному документу, дипломатичні методи можуть використовуватись з метою недопущення початку прямого військового зіткнення з супротивником, нівелювання мирними засобами загрози агресії по відношенню до США, або тій діяльності з боку інших акторів міжнародних відносин, що представляє потенційну загрозу національним інтересам США, їх союзникам та сферам впливу [3]. Також вказується, що завдяки дипломатичним засобам США можуть досягнути консолідації з союзниками, з метою ліквідації будь-якої загрози спільними зусиллями. Слід відзначити, що досить чітко в «Стратегії національної безпеки США» декларується застосування військової сили на чужій території як останньої превентивної міри для захисту території США від потенційної загрози, союзників, сфер впливу з метою збереження регіональної, глобальної безпеки, як гарантії відсутності зовнішніх загроз до національній безпеки США. Можливі також превентивні військові дії США спільно з союзниками, або під егідою міжнародних організацій. Окремо в «Стратегії національної безпеки США» ведеться про необхідність попередження конфліктів, які також у випадку збільшення обсягів можуть стати потенційною загрозою до безпеки США [3]. Важливим моментом є необхідність модернізації військових сил, вдосконалення дипломатичних засобів для більш ефективного попередження загроз до національної безпеки, ліквідації конфліктів в латентній фазі [3].

Щодо «Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року» від 12 травня 2009 року, то в ній превентивна дипломатія також відіграє досить важливе місце [2]. Так окрім загрози з боку тероризму, потенційними загрозами до національної безпеки РФ вважаються сепаратизм, націоналізм інших етносів, нелегальна міграція на територію РФ, наркоторгівля, транскордонні кримінальні угрупування для попередження яких декларується застосування превентивних дій [2]. Також особливістю превентивної дипломатії в «Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року» є необхідність попередження потенційних загроз з боку розвинутих держав-супротивників, що мають окрім ядерного потенціалу усі види озброєння, здатні до мілітаризації космосу (фактично розуміються США) [2]. Щодо превентивних заходів, то для попередження загроз національної безпеки необхідно забезпечити соціальну стабільність, етнічний, конфесійний консенсус, підвисити якість роботи органів державної влади з метою своєчасного встановлення потенційної загрози до національної безпеки. Також вказується, що в рамках превентивної дипломатії необхідно проводити стратегічне стримування для проведення взаємопов’язаних політичних, дипломатичних, військових, економічних, інформаційних мір спрямованих на попередження або зниження загрози деструктивних дій з боку держав-агресорів [2]. Умовою «Стратегії національної безпеки США» для проведення ефективних превентивних дій з використанням військової сили є вдосконалення рівня Збройних сил РФ [2]. Окрема увага в даному документі приділена важливості попередження, недопущення конфліктів, сепаратистських рухів, нестабільності в прикордонних регіонах, на території сусідніх держав з можливим застосуванням Збройних сил. Досить специфічним є пункт про можливість застосування військової сили РФ з метою попередження загрози для союзника, якщо загроза може торкнутися РФ, що можна розуміти як легалізацію військових і навіть агресивних дій РФ за межами власної території.

В цілому проаналізувавши американські та російські підходи до превентивної дипломатії, що декларуються в стратегіях національної безпеки даних держав, можна помітити ряд східних моментів з приводу декількох видів потенційних загроз для національної безпеки, розділення превентивної дипломатії на військову та дипломатичну складову. Але незважаючи на це  помітні  суттєві відмінності підходів «Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року» від «Стратегії національної безпеки США». Насамперед на відміну від американської стратегії, де декларується можливість застосування превентивних мір у будь-який кулі світу, якщо там є потенційна загроза для США, в російському варіанті прописується можливість застосування превентивної дипломатії в рамках пострадянського простору або по відношенню до сусідніх держав. Це є ще своєрідним свідченням про те, що США та РФ не є рівними акторами міжнародних відносин, а супердержавою залишаються США, які можуть глобально застосовувати превентивні дії на відміну від РФ, сфера впливу якої обмежується пострадянським простором. А це в свою чергу свідчить про те що для США превентивна дипломатія є інструментом попередження глобальних загроз, а для РФ обмежується спробами недопущення регіональних. На відміну від «Стратегії національної безпеки США», де превентивна дипломатія займає ключове місце, в «Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року» превентивна дипломатія відіграє роль додання до традиційних військово-політичних, організаційних заходів забезпечення національної безпеки. Іншим також є спектр основних загроз для попередження, ліквідації яких розрахована превентивна дипломатія. Для США важливим є попередження транснаціональних загроз, а РФ концентрується на подоланні сепаратизму та націоналістичного руху інших суб’єктів федерації, або локальних проявів тероризму. Ще помітною відмінністю превентивної дипломатії в американській стратегії від російської є те, що США декларують попередження завдяки превентивним заходам проти загроз не тільки для національної безпеки, але й проти загроз регіонального, глобального характеру, жертвами яких можуть стати більшість держав світового співтовариства. Також США на відміну від РФ допускають чітку взаємодію з союзниками, для ліквідації спільних загроз. Все це свідчить про те, що США застосовують превентивну ще й для забезпечення колективної безпеки спільно з союзниками. Щодо РФ, то превентивна дипломатія має більш індивідуальний оборонний характер ніж колективний, спрямована на підтримку та збереження національної територіальної цілісності, недоторканості кордонів. Це в свою чергу є недоліком оскільки превентивні міри РФ не розраховані на попередження випадкової глобальної загрози з необхідністю залучення союзників

Тобто порівнявши «Стратегію національної безпеки США» та «Стратегію національної безпеки РФ до 2020 року» можна помітити, що превентивна дипломатія американської стратегії є більш чіткою, гнучкою та адекватною до сучасних загроз та викликів не тільки національній але й колективній безпеці, має більш універсальний характер.

Щодо аналізу стратегії національної безпеки України, роль якої виконує ЗУ «Про основи національної безпеки України» від 20 червня 2003 року, слід відзначити, що незважаючи на досить чітке визначення загроз до національної безпеки України (посягання на державний суверенітет, територіальну цілісність, глобальні, локальні конфлікти в різних регіонах світу та поблизу національних кордонів) та конкретний перелік військово-політичних та організаційних заходів для їх відсічення після їх виникнення, в законі зовсім не прописується можливість попередження зазначених загроз завдяки попереджальним заходам превентивної дипломатії, що має місце в стратегії національної безпеки США [1]. Присутність в законі підходів до превентивної дипломатії є вкрай необхідним для попередження випадкової ескалації Придністровського конфлікту, що є потенційною загрозою для південних кордонів України, а також для стримування, попередження активізації сепаратистських тенденцій, які є потенційною загрозою до територіальної цілісності України. Не менш важливим недоліком ЗУ «Про основи національної безпеки» є відсутність будь-яких механізмів координації дій з союзниками з метою попередження потенційної загрози для власної незалежності. Хоча досить чітко прописується необхідність миротворчої діяльності України в рамках ООН для своєчасного усунення загроз світовій безпеці, а також підтримки міжнародного миру. Всі виявлені недоліки свідчать про необхідність оновлення, адаптації до сучасних загроз та викликів ЗУ «Про основи національної безпеки України», шляхом додання до класичних заходів забезпечення національної безпеки превентивної дипломатії, як інструменту попередження загроз до національної безпеки України.

Таким чином можливість застосування превентивних заходів в рамках превентивної дипломатії для забезпечення національної безпеки, з усіх проаналізованих стратегій, найбільш чітко прописується в «Стратегії національної безпеки США», в якій превентивна дипломатія декларується як досить ефективний, гнучкий, адекватний до широкого спектру потенційних загроз інструмент, для забезпечення національної безпеки і навіть регіональної та глобальної безпеки. Це в свою чергу є доказом того, що для більш ефективного забезпечення національної безпеки України, недопущення виникнення потенційних загроз до незалежності та суверенітету, актуальною є адаптація механізмів превентивної дипломатії «Стратегії національної безпеки США» до українського законодавства, а також розробка на її основі гнучкої стратегії національної безпеки України.

Список використаних джерел

1.    Закон України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T030964.html.

2.    Стратегия национальной безопасности РФ до 2020 года от 19 мая 2009 года [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.scrf.gov.ru/documents/99.html.

3.    National Security strategy of the USA, May 2010 [Electronic resource]. – Mode of access : http://www.whitehouse.gov/sites/default/files/rss_viewer/national_security_strategy.pdf.