Історичний факультет МДУ   Вхід для зареєстрованих учасників





Найбільш обговорювані доповіді

[21.02.2011]
ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
[02.03.2011]
РЕГІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ ДОНБАСУ НА ПРОТИВАГУ УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛІЗМУ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ДОНЕЦЬКОЇ ПРЕСИ)
[26.02.2011]
МИРОТВОРЧІСТЬ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
[25.02.2011]
ГЕОПОЛІТИЧНЕ СУПЕРНИЦТВО ІРАНУ І США В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ
[05.03.2011]
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ФРН
» Статті » Процеси регіоналізації та глобалізації як домінанта світового розвитку

ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

УДК 327(100)(045)

 

ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

 Кухалейшвілі Г. Р.,

студент ІІІ курсу спеціальності "Міжнародні відносини” Маріупольського державного університету

 

Забезпечення національної безпеки завжди вважалося традиційною сферою діяльності будь-якої держави, оскільки стан національної безпеки має пряме відношення до захищеності суверенітету, незалежності держави, національних інтересів, у тому числі до безпеки громадян, недоторканності кордонів. Взагалі, під національною безпекою держави розуміється захищеність життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави в різних сферах життєдіяльності від зовнішніх та внутрішніх загроз, що забезпечує стійкий розвиток держави [1]. Отже тому для ефективного забезпечення національної безпеки держави необхідні гнучкі та адекватні до сучасних видів загроз засоби попередження, їх своєчасної ліквідації. Слід відзначити, що до подібних засобів можна віднести превентивну дипломатію, яка стала новим, але досить важливим політичним інструментом, що є ефективним не тільки при вирішенні, попередженні конфліктів в сфері миротворництва, але й як не менш ефективний інструмент забезпечення національної безпеки. Тобто превентивна дипломатія в сфері національної безпеки передбачає недопущення виникнення зовнішньої загрози для будь-якої держави, а також її своєчасне попередження та ліквідацію. Саме тому можливість застосування попереджальних заходів в рамках превентивної дипломатії для забезпечення національної безпеки чітко прописується та декларується в нормативно-правових документах ряду держав.

Слід відзначити, що найбільш чітке відображення превентивна дипломатія знайшла в Стратегії національної безпеки США та РФ.

Аналізуючи «Стратегію національної безпеки США» від травня 2010 року, можна помітити важливе місце, яке займає превентивна дипломатія як ефективний інструмент забезпечення національної безпеки США [3]. Так в даному документі ведеться про необхідність застосування превентивних мір з метою недопущення транснаціональних загроз до кордонів, громадян США з боку міжнародного тероризму, у тому числі «Аль-Каїди», нелегальної торгівлі зброєю, наркотрафіку [3]. Окремо вказується можливість застосування превентивних заходів по відношенню до недемократичних держав, від діяльності яких може відходити потенційна загроза як до безпеки США, так і до безпеки союзників, світового суспільства [3]. Слід відзначити, що в «Стратегії національної безпеки США» також ведеться про можливість застосування превентивної дипломатії не тільки для попередження або ліквідації загроз до національної безпеки, але й для безпеки світового суспільства, що є підтвердженням особливої ролі США в сфері підтримки глобальної безпеки, що є свідченням можливості застосування превентивної дипломатії на території інших держав для попередження або ліквідації спільних загроз до національної безпеки США та безпеки світового суспільства. Аналіз «Стратегії національної безпеки США» показав, що превентивні міри в даному документі поділяються на дипломатичні та військові. Згідно даному документу, дипломатичні методи можуть використовуватись з метою недопущення початку прямого військового зіткнення з супротивником, нівелювання мирними засобами загрози агресії по відношенню до США, або тій діяльності з боку інших акторів міжнародних відносин, що представляє потенційну загрозу національним інтересам США, їх союзникам та сферам впливу [3]. Також вказується, що завдяки дипломатичним засобам США можуть досягнути консолідації з союзниками, з метою ліквідації будь-якої загрози спільними зусиллями. Слід відзначити, що досить чітко в «Стратегії національної безпеки США» декларується застосування військової сили на чужій території як останньої превентивної міри для захисту території США від потенційної загрози, союзників, сфер впливу з метою збереження регіональної, глобальної безпеки, як гарантії відсутності зовнішніх загроз до національній безпеки США. Можливі також превентивні військові дії США спільно з союзниками, або під егідою міжнародних організацій. Окремо в «Стратегії національної безпеки США» ведеться про необхідність попередження конфліктів, які також у випадку збільшення обсягів можуть стати потенційною загрозою до безпеки США [3]. Важливим моментом є необхідність модернізації військових сил, вдосконалення дипломатичних засобів для більш ефективного попередження загроз до національної безпеки, ліквідації конфліктів в латентній фазі [3].

Щодо «Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року» від 12 травня 2009 року, то в ній превентивна дипломатія також відіграє досить важливе місце [2]. Так окрім загрози з боку тероризму, потенційними загрозами до національної безпеки РФ вважаються сепаратизм, націоналізм інших етносів, нелегальна міграція на територію РФ, наркоторгівля, транскордонні кримінальні угрупування для попередження яких декларується застосування превентивних дій [2]. Також особливістю превентивної дипломатії в «Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року» є необхідність попередження потенційних загроз з боку розвинутих держав-супротивників, що мають окрім ядерного потенціалу усі види озброєння, здатні до мілітаризації космосу (фактично розуміються США) [2]. Щодо превентивних заходів, то для попередження загроз національної безпеки необхідно забезпечити соціальну стабільність, етнічний, конфесійний консенсус, підвисити якість роботи органів державної влади з метою своєчасного встановлення потенційної загрози до національної безпеки. Також вказується, що в рамках превентивної дипломатії необхідно проводити стратегічне стримування для проведення взаємопов’язаних політичних, дипломатичних, військових, економічних, інформаційних мір спрямованих на попередження або зниження загрози деструктивних дій з боку держав-агресорів [2]. Умовою «Стратегії національної безпеки США» для проведення ефективних превентивних дій з використанням військової сили є вдосконалення рівня Збройних сил РФ [2]. Окрема увага в даному документі приділена важливості попередження, недопущення конфліктів, сепаратистських рухів, нестабільності в прикордонних регіонах, на території сусідніх держав з можливим застосуванням Збройних сил. Досить специфічним є пункт про можливість застосування військової сили РФ з метою попередження загрози для союзника, якщо загроза може торкнутися РФ, що можна розуміти як легалізацію військових і навіть агресивних дій РФ за межами власної території.

В цілому проаналізувавши американські та російські підходи до превентивної дипломатії, що декларуються в стратегіях національної безпеки даних держав, можна помітити ряд східних моментів з приводу декількох видів потенційних загроз для національної безпеки, розділення превентивної дипломатії на військову та дипломатичну складову. Але незважаючи на це  помітні  суттєві відмінності підходів «Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року» від «Стратегії національної безпеки США». Насамперед на відміну від американської стратегії, де декларується можливість застосування превентивних мір у будь-який кулі світу, якщо там є потенційна загроза для США, в російському варіанті прописується можливість застосування превентивної дипломатії в рамках пострадянського простору або по відношенню до сусідніх держав. Це є ще своєрідним свідченням про те, що США та РФ не є рівними акторами міжнародних відносин, а супердержавою залишаються США, які можуть глобально застосовувати превентивні дії на відміну від РФ, сфера впливу якої обмежується пострадянським простором. А це в свою чергу свідчить про те що для США превентивна дипломатія є інструментом попередження глобальних загроз, а для РФ обмежується спробами недопущення регіональних. На відміну від «Стратегії національної безпеки США», де превентивна дипломатія займає ключове місце, в «Стратегії національної безпеки РФ до 2020 року» превентивна дипломатія відіграє роль додання до традиційних військово-політичних, організаційних заходів забезпечення національної безпеки. Іншим також є спектр основних загроз для попередження, ліквідації яких розрахована превентивна дипломатія. Для США важливим є попередження транснаціональних загроз, а РФ концентрується на подоланні сепаратизму та націоналістичного руху інших суб’єктів федерації, або локальних проявів тероризму. Ще помітною відмінністю превентивної дипломатії в американській стратегії від російської є те, що США декларують попередження завдяки превентивним заходам проти загроз не тільки для національної безпеки, але й проти загроз регіонального, глобального характеру, жертвами яких можуть стати більшість держав світового співтовариства. Також США на відміну від РФ допускають чітку взаємодію з союзниками, для ліквідації спільних загроз. Все це свідчить про те, що США застосовують превентивну ще й для забезпечення колективної безпеки спільно з союзниками. Щодо РФ, то превентивна дипломатія має більш індивідуальний оборонний характер ніж колективний, спрямована на підтримку та збереження національної територіальної цілісності, недоторканості кордонів. Це в свою чергу є недоліком оскільки превентивні міри РФ не розраховані на попередження випадкової глобальної загрози з необхідністю залучення союзників

Тобто порівнявши «Стратегію національної безпеки США» та «Стратегію національної безпеки РФ до 2020 року» можна помітити, що превентивна дипломатія американської стратегії є більш чіткою, гнучкою та адекватною до сучасних загроз та викликів не тільки національній але й колективній безпеці, має більш універсальний характер.

Щодо аналізу стратегії національної безпеки України, роль якої виконує ЗУ «Про основи національної безпеки України» від 20 червня 2003 року, слід відзначити, що незважаючи на досить чітке визначення загроз до національної безпеки України (посягання на державний суверенітет, територіальну цілісність, глобальні, локальні конфлікти в різних регіонах світу та поблизу національних кордонів) та конкретний перелік військово-політичних та організаційних заходів для їх відсічення після їх виникнення, в законі зовсім не прописується можливість попередження зазначених загроз завдяки попереджальним заходам превентивної дипломатії, що має місце в стратегії національної безпеки США [1]. Присутність в законі підходів до превентивної дипломатії є вкрай необхідним для попередження випадкової ескалації Придністровського конфлікту, що є потенційною загрозою для південних кордонів України, а також для стримування, попередження активізації сепаратистських тенденцій, які є потенційною загрозою до територіальної цілісності України. Не менш важливим недоліком ЗУ «Про основи національної безпеки» є відсутність будь-яких механізмів координації дій з союзниками з метою попередження потенційної загрози для власної незалежності. Хоча досить чітко прописується необхідність миротворчої діяльності України в рамках ООН для своєчасного усунення загроз світовій безпеці, а також підтримки міжнародного миру. Всі виявлені недоліки свідчать про необхідність оновлення, адаптації до сучасних загроз та викликів ЗУ «Про основи національної безпеки України», шляхом додання до класичних заходів забезпечення національної безпеки превентивної дипломатії, як інструменту попередження загроз до національної безпеки України.

Таким чином можливість застосування превентивних заходів в рамках превентивної дипломатії для забезпечення національної безпеки, з усіх проаналізованих стратегій, найбільш чітко прописується в «Стратегії національної безпеки США», в якій превентивна дипломатія декларується як досить ефективний, гнучкий, адекватний до широкого спектру потенційних загроз інструмент, для забезпечення національної безпеки і навіть регіональної та глобальної безпеки. Це в свою чергу є доказом того, що для більш ефективного забезпечення національної безпеки України, недопущення виникнення потенційних загроз до незалежності та суверенітету, актуальною є адаптація механізмів превентивної дипломатії «Стратегії національної безпеки США» до українського законодавства, а також розробка на її основі гнучкої стратегії національної безпеки України.

 

Список використаних джерел

1.    Закон України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T030964.html.

2.    Стратегия национальной безопасности РФ до 2020 года от 19 мая 2009 года [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.scrf.gov.ru/documents/99.html.

3.    National Security strategy of the USA, May 2010 [Electronic resource]. – Mode of access : http://www.whitehouse.gov/sites/default/files/rss_viewer/national_security_strategy.pdf.

Категорія: Процеси регіоналізації та глобалізації як домінанта світового розвитку | Дата: 21.02.2011
| Коментарі: 3
Всього коментарів: 3
3  
P.S. Також хотів би представити досить цікаву інформацію про спеціфічну концепцію превентивної дипломатії АСЕАН. Відомо, що згідно ідеям та поглядам представників даної організації, превентивною дипломатією вважається консенсусна дипломатична та політична діяльність суверенних держав для допомоги попередити міждержавні суперечки, конфлікти, які становлять потенційну загрозу регіональному миру та безпеці. Дана дефініція включає допомогу в попередженні переростання міждержавних спорів, конфліктів у збройне протистояння. Також до превентивної дипломатії АСЕАН відноситься допомога мінімізувати наслідки міждержавних суперечок, конфліктів в регіоні. Сутністю концепції превентивної дипломатії АСЕАН, її складом є 8 принципів, які полягають в проведенні превентивної дипломатії завдяки мирним методам переговорів, вивчення, посередництва, узгодження. В принципах декларується незастосування примусу, військової сили в рамках превентивної дипломатії, проведення саме вчасних превентивних дій невійськового характеру. Вказується важливість нейтральності та безсторонності, наявності упевненості та віри задля досягнення успіху в попередженні будь-яких загроз. Згідно концепції АСЕАН, превентивна дипломатія повинна здійснюватися шляхом консенсусу та консультацій, за добровільною участю усіх залучених, тобто членів даної організації. Превентивна дипломатія повинна застосовуватися до міждержавних конфліктів, здійснюватися за міжнародно-визнаними принципами, міжнародним правом, відносинами між державами зафіксованими в Статуті ООН. Тобто можна побачити звуження превентивної дипломатії до дипломатичного та паціфічного шляху вирішення суперечок та конфліктів між державами. Помітне надання переваги слідуванню Уставу ООН під час проведення превентивних дій, що є підтвердженням представниками АСЕАН важливості концепції превентивної дипломатії ООН як еталону. Але на наш погляд дана концепція превентивної дипломатії не має багатобічного характеру, оскільки завдяки однобічним паціфічним методам можливе попередження тільки суперечок та конфліктів не досі великого масштабу, невійськового характеру, а відсутність військової складової робить дану концепцію неефективною у випадку необхідності ліквідувати переростання локального збройного конфлікту в регіональний конфлікт, потенційних загроз, які торкаються безпосередньо безпеки конкретної держави, оскільки в подібних випадках необхідне застосування військової сили. Також застосування превентивної дипломатії в рамках АСЕАН можливо тільки у випадку згоди усіх членів організації, що доводе суто колективне розуміння характеру превентивної дипломатії. Слід відзначити, що концепція АСЕАН зводе масштаб застосування превентивної дипломатії до регіонального рівня, виключаючи тим самим виникнення небезпеки глобального характеру, або необхідність попередити виникнення загрози до безпеки АСЕАН в іншому регіоні, яка може перекинутися і на АТР як сферу розповсюдження АСЕАН.
Іншими словами дана концепція не є універсальною.

2  
продовження 1 (прочтіть зперва "початок")
Саме тому розглядаючи погляди, щодо концептуальних підходів до превентивної дипломатії з боку окремих дослідників, аналітиків, політологів, то досить цікавою з наукової точки зору є концепція превентивної дипломатії, викладена в дослідженні Е. Меландера, К. Пігаче ( Франція ) «Попередження конфлікту: поняття та виклики», на основі ідей представників миротворчої «Групи Карнегі», згаданих генсеків ООН. На їх думку дефініцією «превентивна дипломатія» є попередження конфлікту, ефективність якого залежить від стадії конфлікту. З цього приводу дослідники відокремили окремі засоби для попередження конфліктів згідно їх стадій та характеру, які в свою чергу є елементами концепції превентивної дипломатії.
Для початку, слід розглянути засоби попередження згідно інтенсивності проявів конфлікту.
Первинним попередженням є дії спрямовані на попередження конфлікту в зачатковому стані, тобто в латентній фазі. Сутністю є те, що найбільш ефективним попередженням конфлікту є його ліквідація до того моменту коли він може проявитися, завдяки переважно дипломатичним методам.
Вторинним попередженням є своєчасне попередження конфлікту на його початкової стадії ініціації, коли тільки з’являється інформація про конфлікт, завдяки недопущенню суперечкам між державами перерости в військовий конфлікт, попередженню обсягів конфлікту, його локалізація. У даному випадку можливе застосування миротворчого контингенту ООН, регіональних організацій, третьої сторони.
Третинне попередження полягає у заходах під час стадії деескалації конфлікту ( звертання ), або при стадії пост конфліктного будівництва на тій території, яка стала об’єктом міждержавного, внутрішньодержавного конфлікту для недопущення виникнення нового конфлікту на даній території, або недопущенні ескалації конфлікту.
Також Е. Меландер та К. Пігаче відокремлюють пряме попередження, яке передбачає швидку та своєчасну превентивну відповідь на потенційну кризу чи загрозу до якої відносяться ознайомлення з конфліктною або кризовою обстановкою, контроль за застосуванням зброї супротивниками, переговори, посередництво, санкції.
Не менш важливим є структурне попередження, яке передбачає більш довгі дії для зменшення насилля, ліквідації джерела конфлікту. Дане попередження передбачає проведення конкретних заходів по покращенню політичного, економічного, соціального рівня для конфліктуючих сторін з метою ліквідувати причини конфлікту, якщо вони мають відношення до проблем в згаданих сферах. Іноді передбачається сприяння раціонального використання ресурсів, якщо причиною міждержавного конфлікту є володіння стратегічними ресурсами.
Дослідники приділили певну увагу системному попередженню, яке передбачає вирішення глобальних проблем в рамках міжнародних організацій, наднаціональних об’єднань. До таких проблем відносяться незаконна торгівля зброєю, незаконний оборот наркотиків, смертельні хвороби, екологічна деградація.
Проаналізувавши дану концепцію можна побачити, що її складовими частинами є різні види попередження, які диференціюються згідно стадії конфлікту, якщо превентивна дипломатія спрямована на миротворництво, або попередження згідно характеру конфлікту, вирішенню проблем глобального характеру.
Взагалі, можу сказати, що на прикладі наведеної мною вище інформації про концепції превентивної дипломатії, що існують в теорії міжнародних відносин, стає зрозумілим і те, що сфера застосування превентивної дипломатії як зовнішньополітичного інструменту далеко не обмежується сферою національної безпеки держави. Можна побачити, що згідно концепції превентивної дипломатії ООН, концепції Е. Меландера, К. Пігаче, превентивна дипломатія фактично може застосовуватисяч і в сфері миротворництва, попередження та своєчасної ліквідації конфліктів, а також для вирішення глобальних проблем.

1  
початок
Хотів сказати те, що взагалі превентивна дипломатія як явище не є поняттям досить широким, тому вона є не тількі інструментом для забезпечення національної безпеки держави, але й є поняттям досить новим, яке не знайшло чіткого відображення в теорії міжнародних відносин. Саме тому превентивна дипломатія знайшла відображення в концепціях, розробдених в рамках міжнародних організацій, окремими досліднипками, аналітиками, політологами, які по різному розуміють підходи до превентивної дипломатії.
Вперше поняття превентивної дипломатії висунув генсек ООН Д. Хамершельд ( 1953-1961 рр. ) в кін. 50-х рр., під якою вважалися дії спрямовані на недопущення переносу локальних конфліктів в глобальне протистояння двох військово-політичних блоків, завдяки проведенню «операцій підтримання миру» під егідою ООН в конфліктогенних зонах третіх держав для спостерігання, припинення вогню, початку переговорів між супротивниками.
В нових історичних умовах після закінчення «холодної війни», при зміні геополітичної ситуації, в умовах глобалізації, генсек ООН Б. Бутрос-Галі ( 1992-1996 рр. ) дав нову інтерпретацію превентивної дипломатії, згідно якої це дії спрямовані на попередження виникнення суперечок між сторонами, недопущення переростання існуючих суперечок між ними в конфлікти та обмеження обсягів конфлікту після їх виникнення. Дана інтерпретація в подальшому стала сутністю дефініції концепції превентивної дипломатії ООН. Також він розробив елементи превентивної дипломатії («превентивне розгортання сил», «сприяння миру», «підтримка миру», «раннє відстеження конфлікту») для ефективного попередження конфліктів, розширив масштаб застосування превентивної дипломатії на внутрішньодержавні етнічні, релігійні конфлікти, окрім міждержавних.
Ідеї Б. Бутрос-Галі були розвинуті наступним генсеком ООН К. Аннаном ( 1997-2006 рр. ) в кін. 20 – на поч. 21 ст., який доповнив ідеї застосуванням превентивної дипломатії в нових сферах для ліквідації економічної, соціальної нестабільності в різних державах, для ліквідації конфліктів в латентній фазі, додав до елементів превентивної дипломатії ядерне роззброєння, гуманітарну допомогу. В подальшому він висунув ідею створення «Групи високого рівня з приводу загроз, викликів та змін» ( дослідження потенційних загроз світовій безпеці ), «Миротворчої Комісії» ( для попередження даних загроз, їх локалізації, ліквідації ). Його ідеї були реалізовані завдяки створенню запропонованих їм органів.
Таким чином в рамках ООН було сформовано концептуальні підходи превентивної дипломатії, основу якої склали три елементи.
Перший елемент «превентивне розгортання сил ООН» передбачає можливість розміщення військових контингентів під егідою ООН, а також створення демілітаризованих зон для припинення конфлікту, недопущення його ескалації, переростання в регіональний. Фактично даний елемент був створений на основі ідей Д. Хамершельда ( «операції підтримання миру» ), Б. Бутроса-Галі ( «превентивне розгортання сил»).
Другий елемент «встановлення довіри» передбачає дипломатичні методи переговорів, посередництва для стримування конфлікту, врегулювання суперечок. Помітний вплив «сприяння миру», «підтримка миру» Б. Бутроса-Галі, які передбачають мирне попередження конфлікту.
Третій елемент «далекого виявлення» передбачає пошук інформації для виявлення конфлікту в латентній фазі, для застосування інших елементів превентивної дипломатії ООН. Простежуються в елементі вплив «раннього відстеження конфлікту» Б. Бутроса-Галі ( пошук передумов конфлікту ), ідеї «Групи високого рівня» К. Аннана, ( збір інформації ).
Відомо, що діяльність ООН в розробці теорії превентивної дипломатії, надала поштовх для дослідження даної проблеми політологами ряду держав, які внесли власне бачення в понятті, структурі, елементах превентивної дипломатії, на погляди яких вказали вплив концептуальні підходи розроблені в рамках ООН.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Istfak-MDU © 2008-2017