УДК 327.323:620.91-032.32

РОЛЬ РОСІЇ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ БІЛОРУСІ: ПРОБЛЕМА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ БІЛОРУСЬКИХ ЕНЕРГОНОСІЇВ

Бурлака Є. К.,

студент ІІ курсу спеціальності «Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету

Сьогодні під «безпекою» розуміють відсутність обставин або факторів, здатних перервати існування тієї чи іншої системи. Концепція всеосяжної безпеки за визначенням трактується широко, проте розбіжності у визначенні її природи полягають в необхідності співвіднесення її з жорсткою і м'якою видами безпеки. До основних факторів, що впливають на м'яку безпеку в світі, можна віднести наступні: економічні проблеми, забруднення навколишнього середовища, проблеми ядерних об'єктів, тривожні соціально-демографічні тенденції, а також загрози, пов'язані з перерахованими чинниками. Один з найважливіших факторів м'якої безпеки є енергетична безпека.

У сучасному світі сплеск дискусії про енергетичну безпеку виник під впливом енергетичної кризи 70-х років ХХ століття. З 70-х років відбулися якісні зміни в структурі енергетичного ринку і в характері енергетичної безпеки. Ці зміни впливають на всі розуміння того, що проблема енергетичної безпеки набула національний, регіональний та глобальний характер. У той же час держави відрізняються стартовими позиціями в області забезпечення своєї енергетичної безпеки. Перш за все, відмінності країн полягають в їх енергетичних і політичних стратегіях в області енергетики. Це призвело до того, що деякі з них взяли націоналістичний підхід для забезпечення енергетичної безпеки. Ряд інших країн демонструють нам, що колективний підхід та інституційні заходи необхідні у галузі забезпечення енергетичної безпеки. Всі ці фактори формують сучасні міжнародні відносини в галузі енергетичної безпеки. З одного боку, вони призвели до створення нових стратегічних альянсів між державами, які є основними гравцями енергетичного ринку, а з іншого боку вони є джерелами енергетичних конфліктів і напружень. Такі конфлікти можуть включати в себе протиріччя про власність і постачання енергії. В даний час на тлі багатьох енергетичних ресурсів домінують нафта і газ. Проблеми, які пов'язані з цими енергетичними ресурсами полягають у їх видобутку, продажу, купівлі та транспортуванні. Енергетична безпека, очевидно, не може полягати тільки в одних видах енергетичних ресурсів так, як вона охоплює й інші джерела енергії: вугілля, ядерна енергетика та інші. Безумовно, всі ці джерела мають відношення до енергетичної безпеки країни, але особливе займають нафта і газ. На рубежі двох століть різко загострилася боротьба за контроль над енергоресурсами та шляхами їх доставки. Однією з країн, яка сьогодні лідирує в цій боротьбі, є Росія, що стала одним з головних постачальником і транспортером нафти і газу на світові ринки.

Білорусь – країна, яка, з одного боку, має певний запас вуглеводневої сировини, зокрема, республіка має більше 30 родовищ нафти, що експлуатуються а з іншого – потребує додаткової енергетичної сировини. Відповідно до кількісної оцінки нафтоносності, початкові видобувні ресурси нафти оцінюються в 338,3 мільйона тонн, а залишкові запаси промислових категорій в 64 мільйона тонн і 8,4 млрд. м3 попутного газу. Забезпеченість розвіданими запасами нафти на рівні річного видобутку (близько 2 мільйони тонн) становить приблизно 35 років. Потреби народного господарства в нафті зростають, і нинішні обсяги видобутку зможуть їх покрити лише на 10-15% [1].

Геополітичне становище Білорусі після розпаду СРСР дало їй можливість стати країною-транзитером вуглеводневої сировину. У той же час вона не могла забезпечити свої потреби і самостійно вирішити проблему енергетичної безпеки. Білорусь стала на шлях найтіснішого співробітництва з Росією, яке яскраво виявилося в ідеї створення Союзної держави Білорусі та Росії. Білорусь і після розпаду СРСР практично створила собі вкрай сприятливі умови для вирішення своєї енергетичної безпеки за допомогою Росії.

Російський фактор займає пріоритетне місце в енергетичній складовій Білорусі як постачальник дешевих енергоресурсів. В окремі роки обсяг нафтогазової ренти досягав 20% ВВП. Саме на цей час припав період стрімкого зростання Білоруського ВВП [2].

Навіть за таких сприятливих умов для Білорусії в енергетичній сфері були протиріччя з країною постачальником - Росією. Ці конфлікти або війни між Республікою Білорусь і Російською федерацією виникають з помітною періодичністю.

Енергетична проблема 90-х років вирішувалась на тлі загальної кризи постсоціалістичних молодих суверенних держав, що виникли на місці СРСР. Почасти це було пов'язано і з тим, що основний експортер природного газу з Російської Федерації - ВАТ «Газпром» - не мав достатніх економічних і політичних інструментів для впливу на неплатіжноспроможних споживачів як усередині Росії, та і на міжнародній арені.

До початку нинішнього десятиліття ситуація помітно змінилася. Економічне життя в молодих державах більш-менш стабілізувалася, а російські енерговиробники в основному врегулювали відносини між собою і змогли заручитися необхідною підтримкою свого уряду. Конкретним же приводом для загострення проблеми енергетичної безпеки Білорусі послужило щорічне послідовне підвищення цін на природний газ, імпортований з Росії, який ставить під загрозу життєздатність білоруської моделі соціально-економічного розвитку країни. Додатковим чинником був намір російських енергетичних монополій повністю поставити під свій контроль транзит енергоносіїв до ЄС через білоруську територію, а також їх часткову переробку на білоруських підприємствах. Білоруський уряд з ряду причин об'єктивного і суб'єктивного характеру виявилося не готовим до такого розвитку подій на енергетичному ринку пострадянського простору. Це призвело до низки конфліктів, які повністю оголили проблему енергетичної безпеки, обумовлену, по-перше, залежністю від імпорту енергоносіїв з однієї країни і, по друге, односторонньої прив'язкою національної енергетики до природного газу. Найбільш яскраво це проявилося в лютому 2004 року, коли в результаті провалу переговорів щодо ціни на російський природний газ було здійснено одноденне припинення його постачань до Білорусі. Ці події ознаменували чергову «газову війну», яка фактично почалася в 2002 р. У її основі лежала боротьба за приватизацію «Белтрансгазу». У результаті чого Мінськ відмовився підписувати контракт на 2004 р. і вперше з 1991 р. залишився без нього, але підписання відбулося в недовгому часі. Потім транзит відновилася, але для внутрішнього споживання білоруська сторона до літа купувала газ у незалежних постачальників [2].

Проблема виявилася в тому, що національні програми, які були прийняті до 2003 р., не містили в собі ніяких намірів диверсифікувати яким-небудь чином свою енергетику і знизити її залежність від російських енергоносіїв, але з цього часу питання енергетичної безпеки стоїть на порядку денному у білоруського уряду.

Перші ознаки розуміння енергетичної залежності настали на початку 2004 року, після затримок з підписанням контракту з ВАТ "Газпром" на постачання газу Білорусі, які супроводжувалися взаємною непоступливістю сторін з питань поставок і транзиту. Виступаючи на нараді з керівниками закордонних установ в червні 2004 року, президент Білорусі визнав наявність проблеми з забезпеченням енергетичної безпеки і сформулював власне бачення шляхів її забезпечення. Він заявив, що енергетична безпека - головний чинник безпеки економічної і поставив уряду завдання в найближчій перспективі забезпечити диверсифікацію джерел енергії на 25 відсотків. Для цього, на його думку, необхідно, по-перше, знайти перспективні нові джерела та маршрути постачання енергії, по-друге, зробити максимально серйозний акцент на альтернативні види енергії, перш за все, на місцевому паливі і, по-третє, скоротити енергоємність виробництва і споживання [3].

Білорусія вельми зацікавлена в отриманні каспійської нафти з Азербайджану, про що велися переговори під час візиту до Мінська президента Азербайджану Алієва восени 2006 р. Однак, на думку експертів, перспективи постачання каспійської нафти до Білорусі досить туманні. Ця нафта буде для Білорусії набагато дорожче російської зважаючи на вищу експортного мита та значних транспортних витрат. Поставки нафти з Азербайджану до Білорусі технічно важка, до того ж ця ідея поки не знайшла підтримки у азербайджанського керівництва. Ще більш проблематичною видається організація поставок нафти з таких країн як Іран і Венесуела.

У цих умовах будь-яка спроба білоруського керівництва шукати альтернативні ринки для закупівлі енергоресурсів, не санкціонована з кремлівським керівництвом, буде наштовхуватися на політичний тиск Росії. У тому числі на потенційних постачальників нафти і газу. Тим більше, що послідовне наближення російських нафтових і газових монополістів до світових цін на свої енергоресурси підвищує їх зацікавленість в ринках найближчих сусідів як покупців їхньої продукції. Білорусь, як країна, через яку здійснюється значний обсяг транзиту російських енергоносіїв, об'єктивно вигідна і як споживач.

Керівництвом Республіки Білорусь, зокрема, поставлено завдання диверсифікації зовнішніх джерел енергопостачання з метою зменшення залежності від монопольного постачальника - Росії. До 2020 р. Білорусь повинна буде закуповувати з однієї країни не більше 65% споживаних енергоресурсів. Передбачається отримувати не менше 20% імпортованої нафти з третіх країн, через порти Чорного та Балтійського морів [3].

Зараз керівництвом Білорусі звернув свою увагу на атомну енергетику, що має принципове значення. Після Чорнобильської аварії розвиток атомної енергетики не ставився в Білорусії до порядку денного, і нинішні плани кажуть про радикальну зміну підходу до цього питання. Будівництво АЕС допоможе кардинально вирішити енергетичну проблему країни. Важливою перевагою атомної енергетики є дешевизна палива: ядерне паливо дешевше природного газу в 2,5 рази.

Оновлена концепція енергетичної безпеки Білорусії, яка була стверджена у 2007 р., передбачає також збільшення частки вугілля в паливному балансі. Намічається використовувати буре вугілля, запаси якого в Республіці Білорусь досить великі.

Для страховки від непередбачених обставин планується збільшити потужності підземних сховищ газу до 2-3 млрд. куб. м, що дасть місячний запас.

Хоча очевидно, що ці заходи не зможуть радикально зменшити залежність країни від російських енергоносіїв. Навіть за офіційними даним, частина імпортуємих енергоресурсів у паливно-енергетичному балансі Республіки Білорусь в 2010 р. досягла приблизно 75% [4]. Тому вирішення енергетичних проблем Білорусі в найближчі роки як і раніше буде визначатися насамперед взаємодією з Росією.

Отже, в  цій ситуації глибока енергетична залежність Білорусі від поставок російського природного газу формує загальну економічну залежність від Росії. Звільнитися від енергетичної залежності самостійно Білорусь вже не зможе, оскільки втратила час, коли можна було реформувати свою економіку в бік зниження її енергоємності, залучаючи для цього серйозні зовнішні інвестиції та диверсифікуючи своє енергозабезпечення. Проблема ж енергетичного сектора полягає в тому, щоб нинішня енергетична залежність не ставила під загрозу енергетичну безпеку країни. Тому рішення задачі енергетичної безпеки Білорусі сьогодні лежить у площині проведення масштабного реформування та модернізації національної економіки, а також диверсифікації класифікацією її енергетичного сектора на основі самих передових технологій.

Список використаних джерел

1. Антонова Т. А. Соль и нефть земли. В разрезе Припятского прогиба / Т. А. Антонова [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.respublika.info/4488/topic/article23463/ — Название с экрана.

2. Некрашевич Н. М. Как вели себя в газових войнах Россия и Беларусь / Н. М. Некрашевич [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.inosmi.ru/belorussia/20100622/160774896.html. — Название с экрана.

3. Проект стратеги реформирования белорусской энергосистемы [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://esco-ecosys.narod.ru/2007_9/art21.htm. — Название с экрана.

4. Романчук Я. Ч. Россия вынесла Таможенному союзу нефтяной приговор? / Я. Ч. Романчук [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://naviny.by/rubrics/economic/2010/01/03/ic_articles_113_166104. — Название с экрана.