УДК 327(44+73)(045)
Суть суперечностей у франко-американських відносинах та їх подолання Н. Саркозі
Савка О.В., студент ОКР «Бакалавр» спеціальності
«Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету
Європейські політики занепокоєні зростанням впливу США у
світі, в той час як для американців визначальним мотивом свого зростання робиться
ставка на страшний досвід 11 вересня 2001. Американці словом і ділом довели, що
вони не мають наміру сидіти склавши руки і чекати теракту із застосуванням зброї
масового ураження.
Як і передбачав Колін Пауелл, варто було тільки
Вашингтону від риторики перейти до дій, як міжнародна підтримка удару по Іраку
виявилася значно ширше, ніж передбачалося. Держсекретар США заявив, що США
заручилися підтримкою 45 країн. У Вашингтоні не стали навіть чекати обіцяного
голосування в турецькому парламенті. Тепер вже деякі тверді противники
військового вирішення іракської проблеми активно зайняті «наведенням мостів» з
США.
Взагалі, «французька» дипломатія зазнала нищівної поразки.
«Бастіону демократії» з Парижа не вийшло. Але найбільші неприємності - ще
попереду. Не помітити небувалого зростання антифранцузьких настроїв сьогодні в
Сполучених Штатах неможливо. Спроба Франції зірвати плани США з приводу
вирішення проблеми Іраку військовим шляхом викликала бурю протестів і
саркастичних коментарів офіційних осіб та простих американців. Франція
перетворилася в «хлопчика для биття» в американській пресі і просто на
побутовому рівні. Правда, потрібно визнати, що двосторонні американо-французькі
відносини завжди носили характер «любові-ненависті». Але такого катастрофічного
погіршення двосторонніх відносин ще не було. Небачені по дипломатичних мірками
заяви, принаймні, з тих часів, коли Микита Хрущов стукав каблуком по трибуні
ООН - на адресу один одного на недавніх засіданнях Ради Безпеки ООН
держсекретаря США Коліна Пауелла та міністра закордонних справ Франції Домініка
ді Віллепіна тільки підкреслювали діаметрально протилежні підходи до вирішення
іракської проблеми. Чим упертіше вела себе Франція, тим жорсткіше ставали заяви
американських офіційних осіб і політичних коментаторів, особливо у виданнях і
на телеканалах консервативного спрямування.
Розбіжності з приводу Іраку перетворилися на війну двох
культур. На політичному рівні дебати сконцентрувалися навколо деяких
законодавчих актів, які зачіпають інтереси Франції. Один ветеран в'єтнамської
війни, а нині - відомий сенатор, запропонував законопроект, який забороняє
імпорт деяких французьких товарів. Інший член палати представників Конгресу
висунув ініціативу заборонити французьким компаніям претендувати на
американські державні замовлення в постсаддамівському Іраку. Третій член
Конгресу запропонував навіть перевести в США останки американських солдатів,
загиблих під час другої світової війни і похованих в Нормандії. Столові в
будівлі Конгресу США вже перейшли від риторики до справи. Відтепер всесвітньо
відома смажена картопля French Fries у всіх їдалень Конгресу перейменована в
Freedoм Fries.
У ЗМІ, особливо у провідних консервативних виданнях і
телепередачах, стало хорошим тоном лаяти французів і розповідати про них
принизливі анекдоти. Ведучий програми телеканалу CNN Карлсон Такер заявив, що
«якщо б не ми, то більшість французів зараз говорили б по-німецьки», нагадуючи
про роль США у звільненні Франції від фашистської Німеччини в кінці другої
світової війни. Навіть зазвичай виважений у своїх оцінках коментатор газети New
York Times Томас Фрідман запропонував позбавити Францію місця в Раді Безпеки
ООН і замінити її Індією, «яка веде себе більш відповідально, ніж Париж». Далі
за всіх, мабуть, пішли провідні нічних комедійних шоу. Відмова боксера Майка
Тайсона від бою нібито у зв'язку з грипом, телеведучий компанії NBC Джей Лено
пожартував: «Я навіть не знав, що Майк Тайсон француз - він так боїться йти в
бій».
У підсумку, що було передбачувано, антифранцузька істерія
почала набирати обертів і на побутовому рівні. Населення стало організовувати
суспільні групи по бойкоту французьких товарів. Власник магазину в штаті
Північна Кароліна демонстративно викинув французькі сири в урну і вилив кілька
пляшок французького вина в каналізацію. Жінка, що брала участь зі своєю собакою
в недавній демонстрації на підтримку американської армії, тримала плакат: «У
моєму щеня немає нічого французького».
Потрібно визнати, що роздратування американців Францією
справедливо хоча б частково. Політики і коментатори відзначають, що Франція
веде себе вкрай безвідповідально, виступаючи проти США рефлекторно, незалежно
від конкретної позиції адміністрації Буша - Париж не терпить впливу США в
сьогоднішньому світі в якості єдиної супердержави і намагається ставити палиці
в колеса Вашингтону кожен раз, як тільки представляється така можливість.
Більше того, Франція хоче послабити трансатлантичні зв'язки Америки і тим самим
зайняти домінуюче положення в Європейському союзі. При цьому у Вашингтоні
стверджують, що Франція, та й уся Європа, досягла високого рівня життя і
економічної стабільності після другої світової війни саме завдяки американській
допомозі і військовому захисту в роки «холодної війни».
Дипломатичні розбіжності стали причиною погіршення
франко-американських відносин у всіх сферах і на всіх рівнях. Тепер потрібні
роки взаємних зусиль, щоб нормалізувати їх, навіть за наявності доброї волі.
Але одне вже ясно: швидше за все, Франції доведеться сказати adieu своїм
комерційним, і перш за все, нафтовим інтересам в постсаддамівському Іраку.
Іраку, окупованому американськими військами і керованого проамериканським
перехідним урядом, навряд чи буде дозволено мати якісь суттєві комерційні
зв'язки з Парижем.
Якщо говорити про глобальне у довгостроковому прогнозі,
то традиційні трансатлантичні відносини, швидше за все, будуть поступово
слабшати, тому що США почне все більше і більше покладатися на своїх нових
союзників у Центральній та Східній Європі. Більш того, вже сьогодні очевидно,
що сама ООН і вся міжнародна система безпеки, що існувала з часів другої
світової війни, тріщить по швах і навряд чи витримає нинішню криза.
Список використаних джерел
1. Adams P.C. Atlantic
Reverberations. French Representations of an American election /
P.C. Adams // Ashgate. —
2007. — P. 57—59.
2. Archick K. NATO and the
European Union: France in an Evolving NATO Defence nationale et sécurité
collective / K. Archick // NATO review. —
November 2006. — 14 P.
3. Asmus R. Opening NATO’s
Door. How The Alliance Remade Itself for a New Era / R. Asmus // NY: Columbia
University Press. —
2002. — P.6—8
4. Asselin G., Mastron R.
Francais Americains. Ces Differences qui Nous Rapprochent / G. Asselin, R.
Mastron // N.Y. : Alban. — 2005.
— 135 p.
| 
