УДК 331.556.4(045) ВПЛИВ НЕЛЕГАЛЬНОЇ ТРУДОВОЇ ІММІГРАЦІЇ
НА ЕКОНОМІЧНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ
Долгополова А. І.,
студентка ОКР «Магістр»
спеціальності «Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету
Міграційні процеси є
досить давнім явищем, природно обумовленим потребою освоєння нових територій,
пошуком нових більш сприятливих умов життя, необхідністю вимушеного переселення
в результаті воєн, стихійних лих тощо. Проте сьогодні міграційні процеси вийшли
зі стану епізодичного хвилеподібного розвитку та набули постійних і
багатоманітних форм.
Нелегальна міграція
є однією з найбільш конфліктогенних проблем сучасних міжнародних міграційних
процесів. Тож серед багатьох інших нагальних завдань, що нині стоять перед
державами та міжнародною спільнотою, помітну роль відіграє необхідність
виявлення ступеню впливу нелегальних міграційних процесів на стан національної
безпеки держави, а також потреба у координації зусиль щодо вироблення таких
міжнародних та національних правових норм, котрі б дозволили надійно запобігти
нелегальній міграції шляхом узгодження підходів усіх держав до модернізації та
оптимізації засобів подолання цього загрозливого явища.
Вплив імміграції на
динаміку економічного зростання експертами оцінюється неоднозначно. Імміграція
є багатоплановим процесом, що по-різному впливає на окремі параметри
економічної діяльності і має суперечливі наслідки. З одного боку, приплив
робочої сили дозволяє в умовах скорочення чисельності працездатного населення
підвищити рівень концентрації трудових ресурсів завдяки широкому спектру
застосування праці мігрантів. Ймовірне також одержання науково-технічної ренти
від залучення в країну імміграційних ресурсів. В той же час, за збереження
структурних диспропорцій національного ринку праці трудова імміграція може
суттєво загострити наявні проблеми не лише в економічній, але і в
соціокультурній сферах.
За даними ООН, за
кількістю іммігрантів Україна нині перебуває на четвертому місці у світі після
США, Росії і Німеччини: їх чисельність становить 6,7 млн, що складає 3,6 %
загального потоку мігрантів у світі [2, с. 13]. На думку експертів, в
найближчому майбутньому приплив трудових мігрантів, у тому числі — нелегальних,
в Україну може суттєво зрости. Цьому, зокрема, сприятиме запровадження більш
жорсткого регулювання міграції на теренах СНД. За неофіційними даними, через
територію України щорічно проходить до 500 тисяч нелегальних мігрантів.
В Україні
накопичуються іммігранти з країн Південно-Східної Азії, Ближнього й Середнього
Сходу, Африки, а також громадяни країн СНД, які використовують територію країни
для транзиту в країни ЄС — їхнє загальне число становить від 100 до 150 тисяч.
Разом з тим, в останні роки серед нелегалів різко зросла частка уродженців
країн СНД [3, с. 6].
Проблема надмірного
припливу трудових мігрантів може стати загрозою національній безпеці. На жаль,
суттєвість цієї проблеми поки що не усвідомлено в Україні повною мірою. Так,
імміграція тягне за собою низку негативних наслідків, які містять пряму загрозу
національній безпеці, зокрема:
—
зниження життєвих
стандартів та якості життя приймаючої країни;
—
зростання безробіття серед
населення приймаючої країни;
—
відплив грошових коштів в
країни походження мігрантів.
—
посилення залежності
національної економіки від трудових ресурсів інших держав, розмивання
національного трудового потенціалу;
—
посилення тиску на державну
сферу соціальних послуг та комунальний сектор;
—
зменшення питомої ваги
власних громадян в структурі економічно й суспільно-політично активного
населення, формування автономних співтовариств зі своїми субкультурою й
звичаями;
—
посилення зовнішнього соціокультурного впливу на українське суспільство, що
підвищує ризик його фактичної деукраїнізації;
—
насичення нелегальними
іммігрантами тіньового сектора економіки (за даними МОМ, частка іммігрантів в чисельності зайнятих в
тіньовій економіці України складає 75%);
—
поширення, насамперед в
середовищі нелегальних мігрантів, кримінальних відносин, що, у свою чергу, може
живити ксенофобські настрої серед частини представників титульної нації [1].
Скорочення дефіциту
трудових ресурсів завдяки залученню іноземної робочої сили спроможне стати
вагомим чинником підвищення продуктивності економіки. Продуктивність трудової
імміграції засвідчується, зокрема, політикою ЄС у цій сфері. Офіційними
документами Євросоюзу передбачається прийняти до 2050 року 40 млн. мігрантів,
які мають замістити природні втрати на ринку праці [1]. Водночас масштаби й
характер впливу потоків трудових мігрантів на економіку країни залежать як від
якісних і кількісних характеристик цих потоків, так і від соціально-економічних
умов розвитку країни, які встановлюють припустимі межі використання праці
мігрантів.
Зазначені позитивні
наслідки стосуються здебільшого іммігрантів, офіційно зайнятих в українській
економіці. Між тим, наразі в країні переважно використовується праця
нелегальних мігрантів. Вадою існуючої правозастосувальної практики є те, що
нелегальними мігрантами визнаються як
особи, які свідомо порушили закон, так і ті, хто опинився в нелегальному
становищі завдяки занадто ускладненій процедурі реєстрації, отримання дозволу
на роботу, посвідки на проживання. Внаслідок існування великої кількості
бюрократичних обмежень (для легального працевлаштування необхідно надати в
міграційну службу понад півтора десятку різного виду документів, роботодавець
повинен отримати дозвіл, подати документи в службу зайнятості, зібрати медичні
свідоцтва, оформити тимчасову реєстрацію, причому процедура оформлення триває
від 3 до 6 місяців) переважає використання нелегальної робочої сили, що нівелює
потенційний позитивний вплив праці зовнішніх мігрантів і має посилює загрози
трудової імміграції для національної економіки [5].
Таким чином, на
міграційну політику держави покладаються завдання впорядкування міграційних
потоків, усунення негативних наслідків неорганізованої й неконтрольованої
міграції, забезпечення умов для реалізації прав мігрантів, біженців, інтеграції
тих, хто прибуває в країну, у національне, соціокультурне й економічне
середовище.
Українські аналітики
виділяють наступні ключові проблеми, пов'язані з регулюванням імміграційних
процесів в Україні:
1. Відсутня
концепція міграційної політики, в якій мали б бути сформульовані основні цілі
цієї політики, стратегічні орієнтири включення трудових мігрантів до процесу
соціально-економічного розвитку, співвідношення імміграційної та еміграційної
політик, узгоджені міграційні орієнтири та прогнози з прогнозами динаміки ринку
праці, демографічної ситуації в Україні.
2. Відсутній єдиний
централізований орган виконавчої влади в сфері міграційної політики. Сьогодні
державну політику в сфері міграції реалізують шість відомств: Держкомміграції
веде облік легальних мігрантів, МВС і СБУ розслідують злочини, вчинені
нелегалами, прикордонники займаються питаннями затримки й депортації, а
Міністерство праці й соціальної політики розробляє квоти трудових мігрантів,
які може прийняти Україна. На рівні державних структур кожне відомство діє,
виходячи із своїх інтересів і уявлень про процеси, що відбуваються, не маючи
загальної картини міграції. Ситуацію поглиблює постійна реорганізація органів
управління, що відповідають за здійснення міграційної політики.
3. Відсутній єдиний закон про трудову міграцію
в Україні, що веде до розпорошення правових норм в багатьох сферах чинного
законодавства. Закон України "Про правовий статус іноземців” містить відсильні
норми до закону "Про імміграцію”, якого на сьогодні не існує. Українське
законодавство не погоджене із законодавством інших країн СНД, звідки йде
основний потік зовнішньої міграції в Україну. Єдиним комплексним документом, де
сформульовані державні пріоритети в сфері міграційної політики, був Указ
Президента України «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004
року» від 24 травня 2000 р. № 717/2000.
Зокрема, серед таких пріоритетів визначалися: сприяння репатріації вихідців з
України і їхніх нащадків, повернення депортованих за національною ознакою,
захист прав і інтересів українських трудящих-мігрантів, надання притулку й
допомоги біженцям. Разом з тим, указ не зачіпав питань регулювання імміграції в
Україну іноземців, за винятком біженців. Утім, на практиці положення Указу 2000
року втілені не були. Шанс поповнення людських ресурсів за рахунок вихідців з У
країни і їхніх нащадків, тобто культурно й ментально родинного населення, був
упущений.
4. Найбільш
розвиненим напрямом, оформленим законодавчо, забезпеченим фінансово й
організаційно, є боротьба з нелегальною міграцією. У цій сфері послідовно
здійснюється вже четверта державна програма, що покликана координувати дії
силових структур, органів влади й місцевого самоврядування. Яскравою
ілюстрацією того, що зовнішню міграцію влада розглядає насамперед у контексті
контрольних і правоохоронних завдань, є те, що найважливіше для розвитку
регулювання міграції доручення Президента України про створення Державної
міграційної служби було зазначене в Указі «Про невідкладні додаткові заходи
щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією» (№ 84/2003 від
6 лютого 2003 р.). Провідна роль правоохоронних органів у втіленні заходів
імміграційної політики свідчить, що ця політика усе ще має переважно
обмежувальний характер. Переважно карні підходи до трудової імміграції
виключають розгляд цього процесу як чинника економічного розвитку країни.
5. Дається взнаки
суттєвий дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для вирішення численних
проблем, пов’язаних з імміграцією, зокрема – щодо обладнання кордону та пунктів
пропуску, створення інституційної мережі регулювання міграції, формування
єдиної бази даних тощо.
6. Відсутня
достовірна статистика щодо чисельності та структури трудових мігрантів в
Україні, що призводить до різноманітних політичних, соціальних та економічних
спекуляцій, стає підґрунтям необ’єктивних висновків і рекомендацій, перешкоджає
виробленню виваженої державної стратегії у цій сфері, утруднює продуктивне
спілкування з міжнародними організаціями.
7. В Україні ще не
сформувалася система неурядових організацій, метою яких є допомога біженцям і
мігрантам, формування із цих питань конструктивної суспільної думки [1].
Таким чином,
сьогодні нелегальна імміграція становить значну небезпеку економічній та
соціально-культурній безпеці України і вимагає невідкладної розробки ефективних
методів проведення міграційної політики держави.
Список використаних джерел
1. Аналітична записка Відділу
економічної та соціальної стратегії Національного інституту стратегічних
досліджень Тіньові міграційні потоки та їх вплив на економічну безпеку країни
(аспект трудової імміграції) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/Monitor/Marrch/13.htm.
2. Інформаційний
бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень Міграційна ситуація в
Україні [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.icps.kiev.ua/files/articles/42/25/nl_ukr_20060306_312.pdf.
3. Інформаційний
бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень та Інституту справ
публічних «Політика України у сфері контролю над нелегальною міграцією» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.icps.com.ua/files/articles/43/53/Migration_Policy_UKR.pdf.
4. Лапшина І. А.
Міжнародні міграція робочої сили: український аспект [Електронний
ресурс]. — Режим доступу : http://www.lib.ua-ru.net/inode/35602.html.
5. Платонов А. В. Протидія
нелегальній міграції як чинник забезпечення національної безпеки України [Електронний
ресурс]. — Режим доступу : http://disser.com.ua/content/251763.html.
| 
