УДК 327 (450:73) (045)
ІРАНСЬКА ПРОБЛЕМА ЯК ФАКТОР СУЧАСНИХ ІТАЛІЙСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВІДНОСИН НА
БЛИЗЬКОМУ СХОДІ
Старко
О. В., студент IV курсу спеціальності
«Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету
Питання Ірану – а точніше, іранської
ядерної програми – є одним з найбільш гострих у сучасних міжнародних
відносинах. Особливо яскраво це демонструють різні, іноді – діаметрально
протилежні – позиції провідних світових акторів щодо іранської проблеми. Зважаючи
на процеси, що відбуваються у сучасних міжнародних відносинах (спроби розпочати
нову хвилю ядерного роззброєння, падіння ефективності режиму нерозповсюдження
тощо), питання ядерної програми Ірану набуває великої актуальності у вимірі
регіональної та глобальної безпеки.
Оскільки сфера наукових інтересів автора
стосується відносин Італії та США на сучасному етапі, у даному дослідженні
основна увага надається саме тому, чи впливає, і, якщо так, то наскільки
сильно, іранське питання на співробітництво між цими двома акторами. І Сполучені
Штати, і Італія є стратегічними партнерами вже більше шести десятиліть – у
політичній, економічній та безпековій сферах ці дві держави співпрацювали на
основі взаємних прагматичних інтересів та двостороннього консенсусу.
Італія підтримувала і продовжує підтримувати
більшість американських зовнішньополітичних ініціатив на Близькому Сході,
зокрема: першу війну в Перській затоці, війну в Афганістані та війну в Іраку.
Тим більш контрастним у контексті цього співробітництва та солідарності
виглядають італійсько-американські протиріччя - доктринальні та практичні –
щодо розв’язання іранської ядерної проблеми. На думку автора, саме даний аспект
міждержавних відносин цих двох акторів представляє великий науковий інтерес на
сучасному етапі; потенційно він може здійснити суттєвий вплив на італійську
зовнішню політику в регіоні, а також на співробітництво Італії та США.
Таким чином, гіпотеза, що має бути
перевірена за допомогою даного дослідження може бути сформульована наступним
чином: «На сучасному етапі іранська проблема є фактором протиріччя між Італією
та США на Близькому Сході і впливає на міждержавне співробітництво цих двох
акторів у регіоні». Для її підтвердження чи спростування, особливе значення
мають наступні аспекти:
- особливості відносин між Італією та Іраном
у порівнянні з відносинами між США та Іраном;
- відмінності у баченні цими двома
державами того, яку роль відіграє Іран на Близькому Сході і наскільки він
важливий для безпеки та економічного добробуту регіону;
- імовірність вищезазначених факторів вплинути
на співробітництво Італії та США в регіоні.
Для Італії розвиток двосторонніх
відносин з Іраном та досягнення певних конструктивних домовленостей з цією
державою є вигідним як економічно, так і політично – при цьому економічний
інтерес для неї є первинним. Це вигідно вирізняє її проміж інших провідних
світових держав, для яких точкою відліку у відносинах з Іраном є загроза його
ядерної програми. Виникає необхідність проаналізувати політичну та економічну
складові стосунків між Іраном та Італією, а також Іраном та США, щоб з’ясувати,
наскільки суттєвими є ці відмінності.
По-перше, важливим фактором є те, що
Італія та США до недавнього часу здійснювали спільну політику політичного та
економічного тиску на Ісламську Республіку Іран, перш за все у рамках G8, а також співробітництва між Сполученими Штатами та ЄС.
Це змінилося у 2009 р. – відправною точкою можна вважати Трієстський саміт G8 у червні 2009 р., коли Італія запропонувала включити
Іран у дипломатичний процес на Близькому Сході, наголошуючи на необхідності
посилення регіонального співробітництва з Іраном – особливо у руслі афганської
проблеми [4]. Якби не інцидент у лютому 2010 р. з атакою посольства Італії в
Тегерані та дипломатичний скандал між цими двома державами [6], то і під час
саміту в Онтаріо у червні 2010 р. Іран здобув би підтримку з боку Італії. Подальша
дипломатична активність італійських посадовців щодо Ірану та його ядерної
програми узгоджується із заявою Фраттіні у червні 2009 р., у якій він висловив
офіційну позицію Риму з цього приводу [4].
Як неодноразово зазначається в
офіційних заявах італійських зовнішньополітичних відомств та їх посадовців [4;8],
Італія бачить Іран як повноправного регіонального актора, якого було б
нераціонально вилучати з близькосхідного політичного процесу. Це бачення
просувається як у рамках G8,
так і в рамках ЄС, так і на рівні двосторонніх стосунків між США та Італією. Що
стосується реалізації власної зовнішньої політики в регіоні, то Сполучені Штати
традиційно більше тяжіють до Пакістану, а щодо Ірану вони займають незмінно
жорстку позицію – як при адміністрації Дж. Буша-молодшого, так і Барака Обами.
Саме про цю відмінність у баченнях ролі
Ірану на Близькому Сході було зазначено вище; конструктивні зміни в цьому
напрямку в найближчому майбутньому є малоімовірними; однак, зважаючи на
поступову дестабілізації афгансько-пакістанського кордону та територій
північно-східного Пакістану, цілком реалістичним є сценарій, при якому США
будуть змушені або збільшити власний військовий контингент, або переглянути імовірних
союзників у регіоні, які зможуть сприяти стабілізації небезпечної ситуації.
Таким чином, цілком можливо, що позиція Сполучених Штатів щодо Ірану зміниться.
На сьогоднішній день Італія не може
форсувати подібний процес і переконати своїх союзників (в особливості США)
переглянути власні позиції. Нинішня ситуація (на лютий 2011 р.) не сприяє
суттєвим якісним змінам в зовнішній політиці Італії щодо іранської проблеми:
беручи до уваги резолюцію РБ ООН №1929 2010 р., американський законопроект CISAD від 24 червня 2010 р. [5], і новий пакет санкцій з боку
ЄС – Council Regulation 961/2010, що вступив у силу 11 грудня 2010 р. [2], альтернативна точка
зору одного актора, навіть якщо він відіграє важливу роль у регіональній
політиці світових держав на Близькому Сході та має унікальне для західної
держави положення у стосунках з Іраном, не здатна суттєво вплинути на
статус-кво, за яким ці санкції були прийняті.
Хоча ситуація з економічними санкціями
об’єктивно підштовхує Італію до реалізації вищезазначеного плану для залучення
Ірану до вирішення регіональних проблем для того, щоб, за словами Фраттіні,
«надати [Ірану] стимул для того, щоб стати більш відкритим для співпраці в
регіоні» [4], це завдання буде важко виконати із вищезазначених причин. Окрім
того, тиск, який санкції 2010 р. здійснюють на іранську енергетику,
нафтовидобувну промисловість та ВПК, ефективно позбавляють його економічних
стимулів для співробітництва і не надаючи вагомих політичних дивідендів. Але,
зважаючи на розвинені економічні зв’язки між Іраном та Італією, розглянемо,
наскільки можливо для останньої послужити «каталізатором» до залучення
офіційного Тегерану у процес підтримання стабільності в регіоні, незважаючи на
несприятливу політичну кон’юнктуру та жорсткі санкції.
По-друге, слід зазначити, що
італійсько-іранське співробітництво є набагато більш розвиненим та
диверсифікованим, ніж американсько-іранське. Італія є найбільшим та
найважливішим торгівельним партнером Ірану в Європі [1].
Так, у 2010 р., попри численні європейські санкції у сфері транспорту та
енергетики, двостороння торгівля між цими державами виросла на 80% порівняно з
кризовим періодом для італійської економіки у 2009 р., сягнувши 3,81 млрд. євро
[1]. Докризовий товарообіг між Італією та Іраном складав близько 6,1 млрд.
євро [7]. Зважаючи на стабільне зростання об’ємів зовнішньої торгівлі у період з
2003 по 2008 р. та позитивну динаміку товарообігу у 2010 р., можна з
упевненістю спрогнозувати повернення італійсько-іранської торгівлі на до
кризовий рівень вже в кінці 2011 р.
Іншим свідоцтвом тісних економічних зв’язків між
Іраном та Італією є те, що остання інвестує в розробку енергоресурсів Ірану та
є важливим посередником у здійсненні імпорту іранської нафти. Окрім того, Іран
представляє великий інтерес як ринок для італійських інвесторів, які
неодноразово висловлювали свою зацікавленість у розширенні економічних зв’язків
між Італією та Іраном [7].
Сполучені Штати, попри спроби нової адміністрації
нормалізувати відносини з Іраном, не висловлюють наміру відмовлятись від економічних
санкцій проти Ірану. Так, найбільш недавня законодавча ініціатива Конгресу – "Comprehensive Iran Sanctions, Accountability, and Divestment Act” – була
прийнята 24 червня 2010 р. і передбачає суттєві обмеження як для американських
інвесторів в іранську економіку, так і для зовнішньої торгівлі з Іраном
(особливо для експорту нафтопродуктів, оскільки іранська інфраструктура
залежить від їх іноземного постачання) [5]. Таким чином, можна зробити
висновок, що Сполучені Штати у своєму підході до вирішення іранської ядерної
проблеми спираються в значній мірі саме на силові методи, і не в останню чергу
– економічний тиск. Італія ж, навпаки, особливо у кінці 2010 – на початку 2011
р., неодноразово здійснює спроби перевести дану проблеми на суто мирні політичні
рейки та відновити багатосторонні переговори з Іраном. Так, 17 лютого 2011 р.
міністр іноземних справ Франко Фраттіні зробив офіційну заяву про необхідність
переговорів у форматі «5+1», зважаючи на доволі низьку ефективність економічних
санкцій [8]. Це продовжує і доповнює його аналогічні заяви 9 червня 2009 р.,
неодноразово згадані вище.
Хоча Італія є пріоритетним партнером для Ірану, не
слід нехтувати тим фактом, що Сполучені Штати є найважливішим економічним
партнером для Італії. Беручи до уваги те, що італійсько-іранське економічне
співробітництво обмежується цілою низкою санкцій – з боку ООН та ЄС, – Італія в
найближчому майбутньому не буде спроможна розвивати власні економічні зв’язки з
Іраном у низці галузей, які підпадають під санкціоновані обмеження. На думку
автора, нинішні об’єми економічного співробітництва між цими двома державами не
дозволяють використовувати їх як стимул до поглиблення політичного
співробітництва і залучення Ірану до процесу мирного врегулювання на Близькому
Сході. Логічним рішенням для Італії буде вичікувальна позиція, а також
інтенсивна дипломатична робота зі Сполученими Штатами та країнами «великої
вісімки», а також використання власного впливу в ООН та Європейському Союзі.
Таким чином, можна стверджувати, що фактор іранської
проблеми, хоча і містить в собі потенціал до трансформації
італійсько-американської близькосхідної політики, на сьогоднішній день не
впливає на співробітництво цих двох держав у регіоні суттєвим чином. На нашу
думку, статус-кво іранської проблеми є прийнятним для більшості сторін, що
беруть участь у переговорному процесі, і вони не продемонстрували власної
готовності піти на певний ризик для його зміни. Парадоксально, але стабілізація
ситуації на Близькому Сході (конкретно – в Афганістані), скоріше за все
закріпить наявне положення речей, тоді як імовірна дестабілізація може змусити
як глобальних, так і регіональних акторів шукати нові шляхи до кооперації. Поки
цього не сталося, іранський фактор можна вважати латентним, а не діючим. Тим не
менш, доцільним є вважати, що протиріччя з питання Ірану – це потенційно
суттєва проблема для італійсько-американських відносин, що здатна проявити себе
за більш сприятливих обставин.
Список
використаних джерел
1. Bromund T.R. The
Obama-Berlusconi Meeting: Advancing US-Italian Cooperation / T.R.
Bromund [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/YtBPH. — Title from the screen.
2. Council Regulation (EU)
No 961/2010 [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/I6Z3r. — Title from the screen.
3. Frattini F. Rethinking Iran / Franco Frattini [Electronic resource]. — Mode of access : h http://goo.gl/ahwc5. — Title from the screen.
4. Lobe J. U.S. Congress Approves Strong Unilateral Sanctions on
Iran / J. Lobe [Electronic resource]. — Mode of
access : http://goo.gl/VMhWm. — Title
from the screen.
5. Marchetti S. Italy, US
call for increased global pressure on Iran / S.
Marchetti [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/ks9fv. — Title from the screen.
6. Tehran Times – Italian enterprises eager to expand trade
with Iran / Tehran Times [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/aEsv1. — Title from the screen.
7. Tehran Times – Italy’s Frattini: Dialogue only way to build
trust between Iran and 5+1 / Tehran
Times [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/xxb7o. — Title from the screen.
| 
