Історичний факультет МДУ   Вхід для зареєстрованих учасників





Найбільш обговорювані доповіді

[21.02.2011]
ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
[02.03.2011]
РЕГІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ ДОНБАСУ НА ПРОТИВАГУ УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛІЗМУ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ДОНЕЦЬКОЇ ПРЕСИ)
[26.02.2011]
МИРОТВОРЧІСТЬ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
[25.02.2011]
ГЕОПОЛІТИЧНЕ СУПЕРНИЦТВО ІРАНУ І США В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ
[05.03.2011]
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ФРН
» Статті » Зовнішня політика України на сучасному етапі

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ПІД ЧАС ПЕРШОГО РОКУ ПРЕЗИДЕНТСТВА В.Ф.ЯНУКОВИЧА: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

УДК 327(477)(045)

Зовнішня політика України під час першого року президентства  В.Ф.Януковича: політологічний аналіз

 Рябінін Є.В.,

кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріупольського державного університету

 

Говорячи про сучасну зовнішню політику України, слід відзначити, що період «помаранчевої» влади справив негативний ефект на імідж України на світовій арені. Перш за все, перманентна політична криза, яка почалась в кінці 2004 року та з якої країна тільки зараз почала виходити, ще раз доводить той факт, що українська держава є дуже крихкою і може не винести наслідків непродуманих дій вітчизняних політиків і втручання іноземних держав у внутрішні справи країни. Спостерігаючи за кризою та скандалами між представниками вищої політичної еліти, впливові держави лише вичикували, коли вони зможуть мати справу зі стабільною країною. Газова криза 2008 року та поразка стосовно острову Зміїний ще раз засвідчили про те, що Україна, нажаль, сьогодні є скоріше об’єктом, а ніж суб’єктом міжнародної політики. Деякі політики виправдовуються перед українським суспільством, що рішення стосовно о.Зміїний слід розглядати як перемогу, але, на наш погляд, той факт, що країна втрачає якусь частину своєї території є поразкою, незалежно від того наскільки ця території є важливою чи ні.

Зовнішня політика – це завжди продовження внутрішньої, по-перше, а по-друге, вона завжди залежить від географічного розташування країни. Багато хто з політиків вважає, що геополітичне розташування України є унікальним, але, водночас, це є «унікальною» проблемою нашої держави. Ця проблема – лімітрофне розташування України. З цього виходить проблема, яка заважає успішно здійснювати зовнішньополітичний вектор – це кардинально протилежні погляди щодо української зовнішньої політики. Цю розбіжність, на нашу думку, можна пояснити, як вже наголошувалось, неофіційним поділом України на східну і західну за політичними симпатіями, проросійську і прозахідну, відповідно.

Вибір між Заходом і Сходом для України – це постійний вибір аргументів для переконання тієї чи іншої частини суспільства. Для одних людей очевидним є те, що необхідно зближуватися з сусідами – пострадянськими державами, з якими нас об’єднує історія, культура, традиції. З цими державами у нас багато спільного, ми часто робимо однакові помилки, часто йдемо однаковим шляхом. Прагнення іншої частини суспільства – найшвидше входження до Європи – це шлях до тієї цивілізації, до якої ми належимо.

Аналізуючи перший «зовнішньополітичний» рік Президента В.Ф.Януковича, слід наголосити, що він став, як і попередні президенти країни, якоюсь мірою, заручником лімітрофного розташування нашої держави. Приймаючи до уваги той факт, що країна знов розділилася навпіл стосовно кандидатури на пост голови держави, а отже й на вектор зовнішньої політики, В.Ф.Янукович вимушений був не робити різких кроків в той чи інший бік, хоча отримав багато негативної критики в свій бік стосовно Харьківської угоди. На наш погляд, присутність Чорноморського флоту РФ на території України слід розглядати не як загрозу нашій державі, а як фактор забезпечення стабільності всього регіону.

В перші дні свого президентства В.Ф.Янукович зробив два очікуванних візита – до Брюсселя та Москви. На думку директора міжнародних програм Центру Разумкова Михайла Пашкова не варто шукати якогось особливого сенсу в черговості візитів Віктора Януковича за кордон. Євросоюз і Росія - «це два ключові напрями, які для України принципово важливі». Михайло Пашков зазначив, що, згідно з опитуванням, проведеним Центром Разумкова серед 109 українських експертів, перші зарубіжні візити глави держави повинні були б відбутися до Москви, Брюсселя, Вашингтона, Варшави, Берліна, Пекіна, Мінська, Парижа – «і далі за переліком».

Науковий директор Інституту Евро-Атлантичної співпраці Олександр Сушко вважає, що черговість візитів ніяк не позначається на зовнішньополітичних пріоритетах нового Президента України. Він нагадав, що свого часу Віктор Ющенко здійснив свій перший візит саме до Москви, проте це жодним чином не позначилося на реальних зовнішньополітичних пріоритетах Президента [3].

Одним з важливих кроків, зроблених Президентом, є подання до ВР законопроекту стосовно внутрішньої та зовнішньої політики. 1 липня 2010 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» [4].

Аналізуючи цей Закон, приходимо до висновку, що В.Ф.Янукович виключив можливість вступу до НАТО, тому що сьогодні вступ є нереальним, оскільки для цього потрібна підтримка більше половини населення держави, чого сьогодні немає.

Хоча відмовившись від вступу до НАТО, Україна сконцентрувала свою увагу на співробітництві із Європою. В Законі йдеться про те, що потрібно посилити бажання країни щодо отримання члентсва в ЄС, маючи також добросусідські стосунки із Росією та іншими країнами СНД. Крім того, під час брифінгу по завершенні засідання Ради регіонів у Львові, він підкреслив, що зовнішня політика країни буде схилятися в бік економіки [1].

Одним із важливих візитів Президента було здійснено до США. Цей візит супроводжувався низкою прогнозів та чутків. Перш за все, усі говорили, що зовнішньополітичний курс буде схожий із політикою багатовекторності Л.Д.Кучми. Під час зустрічі оба президенти зробили заяву будувати відносини на основі хартії про стратегічне партнерство Україна-США та комісії про стратегічне партнерство. Також, Президент України відмітив, що політика нової влади України націлена на встановлення балансу між Росією та ЄС із тою метою, щоб бути надійним мостом між Європою та Росією. Крім того, В.Ф.Янукович підтвердив свою позицію щодо відносин України та НАТО, та Україна не має наміру вступати до блоку, а також Україна не планує вступати до Таможеного Союзу із Росією, Білоруссю та Казахстану [2].

Слід відзначити, що саме політика багатовекторності в умовах лімітрофного геополітичного розташування держави є однією із вірних. Як показала практика, одновекторність України може призвести до негавних наслідків, які виправити буде дуже важко та займе багато часу.

Що стосується відносин із США, то проблема України в тому, що вона не отримала із відмовою від ядерної зброї безпеки території та територіальної цілісності. Безнаказаність Румунії – члена НАТО в загарбленні території вокруг о.Зміїний показує, що гарантії США нічого не важать.

Візит до Німеччини, на наш погляд, навіть важливіший ніж до Брюсселя, оскільки все вирішується в Берліні, Брюссель залишається бюрократичною столицією.

Зрештою, Німеччина – один із найскладніших партнерів України. Берлін завжди дуже прагматично ставився до ідеї швидкого розширення Європейського Союзу і закликав зачекати із зоною вільної торгівлі з Києвом. Москва завжди просувала свої ідеї в Європу через Берлін. Уряд Ангели Меркель прийшов до влади на хвилі критики сильного зближення з Росією, та потім не став змінювати політику в цій сфері.

У Берліні Віктор Янукович показав себе лідером країни та незалежним політиком на світовій арені. Це було його основним завданням.

Найбільш потрібним для України є схвалення її прагнення укласти з ЄС угоду про зону вільної торгівлі, а також досягти домовленостей у питанні транзиту газу в Європу. Та тут Берлін займає відверто негативну позицію.

Німеччина ніколи не була „європейським адвокатом” Києва, тому зараз переговори про вільну торгівлю між країнами йдуть так важко. Кожна сторона прагне відстояти власні економічні інтереси.

Крім того, як вважають експерти Центру Брукінгса, в уряді Меркель багато хто відкрито підтримує Росію і не захоче сваритися з Москвою через Україну. Саме тому Берлін в останні кілька років і підтримує проекти Росії з будівництва «Північного» й «Південного» потоків. На українські пропозиції використати газотранспортну систему і не прокладати нові труби Берлін не реагує. Він явно не прагне створювати власну систему, яка послабить позиції Москви та зіпсує відносини з нею [5].

Вагомим проривом в зовнішній політиці є вересневий візит Президента до Китаю. Під час візиту було підписани важливі договори стосовно співробітництва в космічній галузі на 2011-2015 рр., угода про будівництво залізничної дороги від Борисполя до Києва, а також газотурбиної гідроелектростанції в м.Щелкіно в Криму. За словами В.Ф.Януковича ті угоди, які були підписани між сторонами, важать не менш $ 4 млрд. Українсько-китайські відносини є стратегічними і це лише питання часу. Китай, як країна, що набирає темпи економічного розвитку навіть під час фінансової кризи є важливим партнером для України з точки зору постачання новітніх технологій та інвестицій.

У Парижі була підписана «дорожня карта» україно-французьких відносин на 2011-2012 роки, а також Угода між Урядами про взаємну допомогу та співпрацю у сфері цивільного захисту. Президент України Віктор Янукович переконаний, що з підписанням дорожньої карти між Україною та Францією розпочнеться активізація двосторонніх відносин.

Візит Віктора Януковича в Польщу в лютому 2011 р. експерти вже назвали спробою виправити помилки на міжнародній арені.

У Польщі досить стійкі і важливі зв'язки з Україною у багатьох сферах, тому вона намагається виступити її захисницею в Європейському союзі. Це, на думку експерта польського Інституту стратегічних досліджень Михая Валеницкого, надає Варшаві впливу в ЄС і дозволяє їй виступати регіональним лідером. Нарешті, польська влада розуміє, що зараз вона повинна всіляко допомагати Україні, щоб вона не опинилася в дипломатичній ізоляції.

На спільній прес-конференції після підписання "дорожньої карти" двосторонніх стосунків на два роки обидва президенти випромінювали упевненість в тому, що тривалий період стосунків, в основі яких лежали порожні обіцянки і популізм, закінчився.

Щодо Латвії, то ця країна прагне налагодити транзит вантажів з Чорного у Балтійське море, тому грудневий візит 2010 року був досить успішним, незважаючи на несхвальну позицію ЄС.

Крім того, в 2011 році на повну потужність повинен заробити газопровід "Північний потік", а він вже пройде повз Польщу по дну Балтійського моря, прямо в порти Німеччини, і стане альтернативою старій радянській системі газопроводів в Європу. На думку західних експертів, Росія зараз шукає способи доставляти свої вуглеводні прямо споживачам із Західної Європи, які можуть заплатити більше за сировину. Адже, за словами виконавчого директора центру Блейзера Олега Устенко, сировина цього року стане найбільш ліквідним активом, тому його ціна зросте. Росія може скористатися цим і підняти розцінки на свої газ і нафту.

Саме тому Варшава сподівається використати нафтопровід Одеса-Броди з метою часткового звільнення від тиску Росії. Тому і візит Віктора Януковича проходив в такій конструктивній атмосфері [6].

Візит до Японії деякі експерти називають незапланованим, тому що держава вимушена була вирішувати внутрішній скандал із «кіотськими» грошими.

Існує думка, що перший рік зовнішньої політики був невдалий, оскільки Україна не отримала конкретики. Але ця думка є помилковою, оскільки, як ми наголосили на початку статті, перший рік повинен був містити саме такий формат після п’ятирічки провальної зовнішньої політики попередньої влади. В.Ф.Янукович, перш за все, показав світові, що Україна є стабільним та надійним партнером, з яким вигідно мати справи.


Список використаних джерел

1. Внешняя политика Украины будет основываться на экономической целесообразности [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://news.liga.net/news/N1015402.html.

2.   Гаврилечко Ю.Визит В.Януковича в США: возврат «многовекторной» внешней политики? [Електронний ресурс]. — Режим доступу:  http://www.glavred.info/archive/2010/08/30/102854-7.html.

3.  Гайжевська Т., Блохтур О. Зовнішня політика Януковича: балансування на тонкому льоду [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ua.glavred.info/archive/2010/03/10/113010-7.html.

4.  Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»  [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2411-17.

5.  Сивокинь П. Берлінський мінімум Януковича[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.glavred.info/archive/2010/08/30/102854-7.html.

6.   Сивокинь П. Близкие контакты [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://glavred.info/print/articles/17913.prn.

Категорія: Зовнішня політика України на сучасному етапі | Дата: 01.03.2011
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Istfak-MDU © 2008-2024