Історичний факультет МДУ   Вхід для зареєстрованих учасників





Найбільш обговорювані доповіді

[21.02.2011]
ПРЕВЕНТИВНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
[02.03.2011]
РЕГІОНАЛЬНИЙ ПАТРІОТИЗМ ДОНБАСУ НА ПРОТИВАГУ УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛІЗМУ (НА ОСНОВІ МАТЕРІАЛІВ ДОНЕЦЬКОЇ ПРЕСИ)
[26.02.2011]
МИРОТВОРЧІСТЬ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
[25.02.2011]
ГЕОПОЛІТИЧНЕ СУПЕРНИЦТВО ІРАНУ І США В БЛИЗЬКОСХІДНОМУ РЕГІОНІ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМИ ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ
[05.03.2011]
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ФРН
» Статті » Зовнішня політика держав світу в умовах глобалізації

ІРАНСЬКА ПРОБЛЕМА ЯК ФАКТОР СУЧАСНИХ ІТАЛІЙСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВІДНОСИН НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

УДК 327 (450:73) (045)

ІРАНСЬКА ПРОБЛЕМА ЯК ФАКТОР СУЧАСНИХ ІТАЛІЙСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВІДНОСИН НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

Старко О. В.,

студент IV курсу спеціальності «Міжнародні відносини» Маріупольського державного університету

 

Питання Ірану – а точніше, іранської ядерної програми – є одним з найбільш гострих у сучасних міжнародних відносинах. Особливо яскраво це демонструють різні, іноді – діаметрально протилежні – позиції провідних світових акторів щодо іранської проблеми. Зважаючи на процеси, що відбуваються у сучасних міжнародних відносинах (спроби розпочати нову хвилю ядерного роззброєння, падіння ефективності режиму нерозповсюдження тощо), питання ядерної програми Ірану набуває великої актуальності у вимірі регіональної та глобальної безпеки.

Оскільки сфера наукових інтересів автора стосується відносин Італії та США на сучасному етапі, у даному дослідженні основна увага надається саме тому, чи впливає, і, якщо так, то наскільки сильно, іранське питання на співробітництво між цими двома акторами. І Сполучені Штати, і Італія є стратегічними партнерами вже більше шести десятиліть – у політичній, економічній та безпековій сферах ці дві держави співпрацювали на основі взаємних прагматичних інтересів та двостороннього консенсусу.

Італія підтримувала і продовжує підтримувати більшість американських зовнішньополітичних ініціатив на Близькому Сході, зокрема: першу війну в Перській затоці, війну в Афганістані та війну в Іраку. Тим більш контрастним у контексті цього співробітництва та солідарності виглядають італійсько-американські протиріччя - доктринальні та практичні – щодо розв’язання іранської ядерної проблеми. На думку автора, саме даний аспект міждержавних відносин цих двох акторів представляє великий науковий інтерес на сучасному етапі; потенційно він може здійснити суттєвий вплив на італійську зовнішню політику в регіоні, а також на співробітництво Італії та США.

Таким чином, гіпотеза, що має бути перевірена за допомогою даного дослідження може бути сформульована наступним чином: «На сучасному етапі іранська проблема є фактором протиріччя між Італією та США на Близькому Сході і впливає на міждержавне співробітництво цих двох акторів у регіоні». Для її підтвердження чи спростування, особливе значення мають наступні аспекти:

- особливості відносин між Італією та Іраном у порівнянні з відносинами між США та Іраном;

- відмінності у баченні цими двома державами того, яку роль відіграє Іран на Близькому Сході і наскільки він важливий для безпеки та економічного добробуту регіону;

- імовірність вищезазначених факторів вплинути на співробітництво Італії та США в регіоні.

Для Італії розвиток двосторонніх відносин з Іраном та досягнення певних конструктивних домовленостей з цією державою є вигідним як економічно, так і політично – при цьому економічний інтерес для неї є первинним. Це вигідно вирізняє її проміж інших провідних світових держав, для яких точкою відліку у відносинах з Іраном є загроза його ядерної програми. Виникає необхідність проаналізувати політичну та економічну складові стосунків між Іраном та Італією, а також Іраном та США, щоб з’ясувати, наскільки суттєвими є ці відмінності.

По-перше, важливим фактором є те, що Італія та США до недавнього часу здійснювали спільну політику політичного та економічного тиску на Ісламську Республіку Іран, перш за все у рамках G8, а також співробітництва між Сполученими Штатами та ЄС. Це змінилося у 2009 р. – відправною точкою можна вважати Трієстський саміт G8 у червні 2009 р., коли Італія запропонувала включити Іран у дипломатичний процес на Близькому Сході, наголошуючи на необхідності посилення регіонального співробітництва з Іраном – особливо у руслі афганської проблеми [4]. Якби не інцидент у лютому 2010 р. з атакою посольства Італії в Тегерані та дипломатичний скандал між цими двома державами [6], то і під час саміту в Онтаріо у червні 2010 р. Іран здобув би підтримку з боку Італії. Подальша дипломатична активність італійських посадовців щодо Ірану та його ядерної програми узгоджується із заявою Фраттіні у червні 2009 р., у якій він висловив офіційну позицію Риму з цього приводу [4].

Як неодноразово зазначається в офіційних заявах італійських зовнішньополітичних відомств та їх посадовців [4;8], Італія бачить Іран як повноправного регіонального актора, якого було б нераціонально вилучати з близькосхідного політичного процесу. Це бачення просувається як у рамках G8, так і в рамках ЄС, так і на рівні двосторонніх стосунків між США та Італією. Що стосується реалізації власної зовнішньої політики в регіоні, то Сполучені Штати традиційно більше тяжіють до Пакістану, а щодо Ірану вони займають незмінно жорстку позицію – як при адміністрації Дж. Буша-молодшого, так і Барака Обами.

Саме про цю відмінність у баченнях ролі Ірану на Близькому Сході було зазначено вище; конструктивні зміни в цьому напрямку в найближчому майбутньому є малоімовірними; однак, зважаючи на поступову дестабілізації афгансько-пакістанського кордону та територій північно-східного Пакістану, цілком реалістичним є сценарій, при якому США будуть змушені або збільшити власний військовий контингент, або переглянути імовірних союзників у регіоні, які зможуть сприяти стабілізації небезпечної ситуації. Таким чином, цілком можливо, що позиція Сполучених Штатів щодо Ірану зміниться.

На сьогоднішній день Італія не може форсувати подібний процес і переконати своїх союзників (в особливості США) переглянути власні позиції. Нинішня ситуація (на лютий 2011 р.) не сприяє суттєвим якісним змінам в зовнішній політиці Італії щодо іранської проблеми: беручи до уваги резолюцію РБ ООН №1929 2010 р., американський законопроект CISAD від 24 червня 2010 р. [5], і новий пакет санкцій з боку ЄС – Council Regulation 961/2010, що вступив у силу 11 грудня 2010 р. [2], альтернативна точка зору одного актора, навіть якщо він відіграє важливу роль у регіональній політиці світових держав на Близькому Сході та має унікальне для західної держави положення у стосунках з Іраном, не здатна суттєво вплинути на статус-кво, за яким ці санкції були прийняті.

Хоча ситуація з економічними санкціями об’єктивно підштовхує Італію до реалізації вищезазначеного плану для залучення Ірану до вирішення регіональних проблем для того, щоб, за словами Фраттіні, «надати [Ірану] стимул для того, щоб стати більш відкритим для співпраці в регіоні» [4], це завдання буде важко виконати із вищезазначених причин. Окрім того, тиск, який санкції 2010 р. здійснюють на іранську енергетику, нафтовидобувну промисловість та ВПК, ефективно позбавляють його економічних стимулів для співробітництва і не надаючи вагомих політичних дивідендів. Але, зважаючи на розвинені економічні зв’язки між Іраном та Італією, розглянемо, наскільки можливо для останньої послужити «каталізатором» до залучення офіційного Тегерану у процес підтримання стабільності в регіоні, незважаючи на несприятливу політичну кон’юнктуру та жорсткі санкції.

По-друге, слід зазначити, що італійсько-іранське співробітництво є набагато більш розвиненим та диверсифікованим, ніж американсько-іранське. Італія є найбільшим та найважливішим торгівельним партнером Ірану в Європі [1]. Так, у 2010 р., попри численні європейські санкції у сфері транспорту та енергетики, двостороння торгівля між цими державами виросла на 80% порівняно з кризовим періодом для італійської економіки у 2009 р., сягнувши 3,81 млрд. євро [1]. Докризовий товарообіг між Італією та Іраном складав близько 6,1 млрд. євро [7]. Зважаючи на стабільне зростання об’ємів зовнішньої торгівлі у період з 2003 по 2008 р. та позитивну динаміку товарообігу у 2010 р., можна з упевненістю спрогнозувати повернення італійсько-іранської торгівлі на до кризовий рівень вже в кінці 2011 р.

Іншим свідоцтвом тісних економічних зв’язків між Іраном та Італією є те, що остання інвестує в розробку енергоресурсів Ірану та є важливим посередником у здійсненні імпорту іранської нафти. Окрім того, Іран представляє великий інтерес як ринок для італійських інвесторів, які неодноразово висловлювали свою зацікавленість у розширенні економічних зв’язків між Італією та Іраном [7].

Сполучені Штати, попри спроби нової адміністрації нормалізувати відносини з Іраном, не висловлюють наміру відмовлятись від економічних санкцій проти Ірану. Так, найбільш недавня законодавча ініціатива Конгресу – "Comprehensive Iran Sanctions, Accountability, and Divestment Act – була прийнята 24 червня 2010 р. і передбачає суттєві обмеження як для американських інвесторів в іранську економіку, так і для зовнішньої торгівлі з Іраном (особливо для експорту нафтопродуктів, оскільки іранська інфраструктура залежить від їх іноземного постачання) [5]. Таким чином, можна зробити висновок, що Сполучені Штати у своєму підході до вирішення іранської ядерної проблеми спираються в значній мірі саме на силові методи, і не в останню чергу – економічний тиск. Італія ж, навпаки, особливо у кінці 2010 – на початку 2011 р., неодноразово здійснює спроби перевести дану проблеми на суто мирні політичні рейки та відновити багатосторонні переговори з Іраном. Так, 17 лютого 2011 р. міністр іноземних справ Франко Фраттіні зробив офіційну заяву про необхідність переговорів у форматі «5+1», зважаючи на доволі низьку ефективність економічних санкцій [8]. Це продовжує і доповнює його аналогічні заяви 9 червня 2009 р., неодноразово згадані вище.

Хоча Італія є пріоритетним партнером для Ірану, не слід нехтувати тим фактом, що Сполучені Штати є найважливішим економічним партнером для Італії. Беручи до уваги те, що італійсько-іранське економічне співробітництво обмежується цілою низкою санкцій – з боку ООН та ЄС, – Італія в найближчому майбутньому не буде спроможна розвивати власні економічні зв’язки з Іраном у низці галузей, які підпадають під санкціоновані обмеження. На думку автора, нинішні об’єми економічного співробітництва між цими двома державами не дозволяють використовувати їх як стимул до поглиблення політичного співробітництва і залучення Ірану до процесу мирного врегулювання на Близькому Сході. Логічним рішенням для Італії буде вичікувальна позиція, а також інтенсивна дипломатична робота зі Сполученими Штатами та країнами «великої вісімки», а також використання власного впливу в ООН та Європейському Союзі.

Таким чином, можна стверджувати, що фактор іранської проблеми, хоча і містить в собі потенціал до трансформації італійсько-американської близькосхідної політики, на сьогоднішній день не впливає на співробітництво цих двох держав у регіоні суттєвим чином. На нашу думку, статус-кво іранської проблеми є прийнятним для більшості сторін, що беруть участь у переговорному процесі, і вони не продемонстрували власної готовності піти на певний ризик для його зміни. Парадоксально, але стабілізація ситуації на Близькому Сході (конкретно – в Афганістані), скоріше за все закріпить наявне положення речей, тоді як імовірна дестабілізація може змусити як глобальних, так і регіональних акторів шукати нові шляхи до кооперації. Поки цього не сталося, іранський фактор можна вважати латентним, а не діючим. Тим не менш, доцільним є вважати, що протиріччя з питання Ірану – це потенційно суттєва проблема для італійсько-американських відносин, що здатна проявити себе за більш сприятливих обставин.

 

Список використаних джерел

1. Bromund T.R. The Obama-Berlusconi Meeting: Advancing US-Italian Cooperation / T.R. Bromund [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/YtBPH. — Title from the screen.

2. Council Regulation (EU) No 961/2010 [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/I6Z3r. — Title from the screen.

3. Frattini F. Rethinking Iran / Franco Frattini [Electronic resource].  Mode of access : h http://goo.gl/ahwc5. — Title from the screen.

4. Lobe J. U.S. Congress Approves Strong Unilateral Sanctions on Iran / J. Lobe [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/VMhWm. — Title from the screen.

5. Marchetti S. Italy, US call for increased global pressure on Iran / S. Marchetti [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/ks9fv. — Title from the screen.

6. Tehran Times – Italian enterprises eager to expand trade with Iran / Tehran Times [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/aEsv1. — Title from the screen.

7.  Tehran Times – Italy’s Frattini: Dialogue only way to build trust between Iran and 5+1 / Tehran Times [Electronic resource]. — Mode of access : http://goo.gl/xxb7o. — Title from the screen.

Категорія: Зовнішня політика держав світу в умовах глобалізації | Дата: 05.03.2011
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright Istfak-MDU © 2008-2017