УДК 32-055.1+32-055.2(043.2)

ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ

Стадніченко О. І.,

кандидат політичних наук, доцент

Улюбленою темою наукових пошуків багатьох біополітиків є соціальна і політична роль біологічних чинників, пов'язаних із статтю. Не втрачають своєї актуальності і громадські дебати про фактор статі у суспільно-політичному житті, які нерідко набувають форми гострих дискусій феміністів і антифеміністів. Метою даної статті є аналітичний огляд найважливіших моментів біополітичної проблематики гендерних чинників у суспільно-політичному розвитку держави.

Однією з провідних проблем у даному питанні є поняття гендерних стереотипів – тобто тих внутрішніх установок відносно місця жінок і чоловіків в суспільстві, що визначають їх соціальні завдання і політичні функції. Саме ці стереотипи масової свідомості, як зазначають науковці, є традиційним бар'єром у встановленні справжньої гендерної рівності в сучасному суспільстві, адже і нині українському суспільству все ще властиве стереотипне мислення у сприйнятті гендерних відмінностей. Так, гендерні стереотипи, поширені в нашому суспільстві, формують у жінок страх успіху, тому вони нерідко не мають професійного честолюбства, а їх самооцінка нижча, ніж самооцінка чоловіків. Виходячи з цього, справедливо буде припустити, що гендерні диспропорції у складі політичної і державної влади, багато в чому є не причиною, а наслідком нерівності можливостей, і в першу чергу, економічних.

Крім того, довгий час панувало припущення існування природжених відмінностей між чоловіками і жінками: так, австрійський психолог З.Фрейд і прибічники його учення відзначали природжену деструктивну конфліктність жінок [1]. Водночас нині на місце монолітної, чоловічої, гомогенної в цілісному відношенні культури прийшло усвідомлення існування іншого культурно-ціннісного світу з властивими йому способами соціальних проявів. Відомий американський психолог, засновник гуманістичної психології А.Маслоу вважав, що поняття «чоловіче» і «жіноче» часто не відображають суті явища, яке вони повинні розкривати, і нерідко якості, які в суспільстві вважаються «чоловічими» більшою мірою виявляються у жінок і навпаки [2]. Біополітік Г.Шуберт розглядав прихильність жінки до сім'ї як важливий соціально-політичний чинник стабільності і безконфліктності соціального розвитку. На його переконання політичний лідер – жінка буде дотримуватися родинних принципів у політичному курсі держави, що в цілому сприятиме мирній, соціально орієнтованій і творчій політиці.

Вже починаючи з кінця ХХ століття переваги політичного мислення жінки-лідера були визнані на міжнародній політичній арені, де жінки з успіхом займали відповідальні політичні пости (так, Маргарет Тетчер блискуче впоралася з важкою місією прем'єр-міністра Великобританії), а сьогодні вони нерідко посідають найвищі державні посади (Литва, Хорватія, Австралія, Словаччина, Чилі, Канада, Аргентина, Німеччина…). Змінилася динаміка гендерних стосунків, змінилася і справжня історична реальність, тому в нових умовах гендерні особливості мають змінити статус конфліктних, натомість стати чинником інтеграції сучасного суспільства. Більш розвинені вербальні і логічні здібності у жінок дозволяють розглядати XXI століття як століття «жіночої політики»: адже у сучасних умовах традиційні чоловічі якості (агресивність, здібність до самоствердження) відіграють значно меншу роль в політичній діяльності, ніж вербальні здібності, що дозволяють жіночій статі легко опановувати іноземні мови, швидше і повніше розуміти представників інших націй і культур тощо [3].

В той же час проблема гендерного вирівнювання політичного представництва повинна знаходитися в числі державних пріоритетів. Зокрема, методи позитивної дискримінації, квотування, направлені на збільшення долі жінок в політичних інститутах, вже застосовуються в низці європейських держав для досягнення гендерної рівності. Забезпечення рівності можливостей жінок в політичному житті має бути не лише задекларованим, але й реально підкріпленим змінами в економічному стані жінок і активною державною політикою у вирівнюванні можливої дискримінації.

Цікавим є досвід шведської гендерної політики. Швеція – одна з небагатьох країн, що максимально наблизилися до остаточного рішення гендерного питання: у цій країні чоловіча і жіноча стать рівномірно представлена в різних сферах науки, мистецтва, промисловості, політики, суспільної діяльності. Зокрема, у країні є: Міністр по питаннях інтеграції і рівноправності статей, Спеціальний експерт з питань рівноправності статей, Комітет і Парламентський Уповноважений (Омбудсмен) з питань рівноправності статей. У обов'язки останнього входить контроль за дотриманням принципів рівноправності чоловіків і жінок у школах, вузах, сфері послуг, контроль трудової політики і системи соціального страхування тощо.

На нашу думку, представникам вітчизняної державної влади слід було б проаналізувати шведський досвід організації державних та громадських структур, які ефективно працюють і реалізують політику гендерної рівності.

Новизна концепції «впровадження гендерних підходів» в Україні полягає в тому, що гендерний вимір стає таким, що становить всіх стратегічно важливих напрямів державної політики. Гендерна рівність більше не розглядається як «окреме» питання, натомість стає предметом розгляду у всіх державних програмах і стратегічних напрямах розвитку суспільства. Одночасно виявляється вплив цінностей жіночої культури на якість охорони здоров'я, утворення, довкілля і так далі. Крім того, вивчення гендерної проблематики все більше стає одним з елементів системи комплексного осмислення соціальних перетворень української політики.

Список використаних джерел

1. Фрейд З. Некоторые психические следствия анатомического различия полов [Електронний ресурс] / З. Фрейд. — Режим доступу : www.hpp.o-nas.info. — Назва з екрану.

2. Abraham H. Maslow. Motivation and Personality (2nd ed.). — СПб. : Евразия, 1999. 

3. Олескин А. В. Биополитика. — М. : МГУ им. Ломоносова, 2001. — 123 с.